Допінг - проблеми й парадокси

Криза в сфері боротьби з допінгом придбала тотальний характер, про це свідчать найбільші змагання останніх 4-5 років. Якщо років двадцять назад зі змагань відправляли одиничних атлетів, то зараз їх виганяють цілими командами. Згадаємо допінги-скандали на останній Олімпіаді, чемпіонаті світу з лижного спорту, чемпіонаті світу з бодібілдингу й т.д. Вихід із критичного положення, яке створилося, бачиться, насамперед, у зміні суспільної думки в цій сфері. Суспільство повинне змінити свою позицію стосовно спортсменів і спортивної фармакології, інакше в цій війні не буде переможців, - програють всі: і спорт і глядачі.

Кожна людина, яка займається спортом (а не фізкультурою) віддає більшу частину свого часу цьому заняттю, рано або пізно зіштовхується із класичним питанням "бути або не бути", або іншими словами "сісти на "хімію" чи ні. Перед спортсменом стоїть ряд питань, насамперед, морально-етичне. Вважається, що потрібно змагатися в рівних умовах, тобто чесно. Це аксіома. Питання в тім, що вважати рівними умовами? У дану епоху - це означає, що все на "хімії"!!! Несправедливість в іншому - спортсмен виграв, але його дискваліфікують, наприклад, за стероїди. Чемпіоном стає другий призер, хоча він теж сидів на курсі, на його тілі "наскрізні прищі", але він не пійманий. І всі це знають. Когось піймали, когось ні або не захотіли піймати. Допінг-контроль - це відмінна зброя в боротьбі з перекірливими, неугодними спортсменами. Згадаємо, хоча б великого Бена Джонсона. Думаю, що суспільство не має право жадати від спортсменів якоїсь особливої моральної чистоти. Один французький барон, який організував Олімпійський рух сказав: "Спорт – життя!". Думаю, що життя наше далеке від євангельських заповідей. Ті, хто вимагають чистоти спорту, частенько творять такі неподобства в бізнесі або сімейних відносинах, що волосся сторчма встають. Давайте спочатку розберемося з узаконеними наркотиками - тютюном і алкоголем, а потім будемо займатися спортсменами й допінгом.

На тлі такої обстановки лицемірство спортивних функціонерів, та й багатьох спортсменів досягло небувалих розмірів. На останньому скандальному чемпіонаті світу з лижного сорту одна відома російська лижниця по телебаченню заявила, що вона сильно обурена й шокована тим, що трапилося й зажадала покарання фінів. Як "бальзам на душу" - буквально слідом "висловився" лікар нашої команди. За його словами, фіни просто не підготувалися належним чином до тестування на даний препарат, а от російська команда підійшла у всеозброєнні - вона протестувалася ще вдома!!! Доктор здав всіх, а облудність росіянки просто викликала блювотний рефлекс. Більше розумною, здається, позиція багатьох відомих силових атлетів - не хочеш брехати, краще промовч. Другий найважливіший аспект (а може й перший) - шкоду, яку чинить допінг здоров'ю. Здавалася б отут усе ясніше ясного - "хімія" шкідлива. Однак далеко не все так просто. Упоратися з фантастичними навантаженнями не можливо без використання дозволених і засобів. Присідати з вагою в 300 кг набагато корисніше, по розуму зарядившись "чарівними" таблетками, чим без них. При таких навантаженнях, без фармацевтичних засобів здоров'я скінчиться дуже швидко, а разом з ним й життя. Хтось скаже: "Не лізь на 300, піднімай менше - наприклад 100 кг". Відповідь: "Це нікому не цікаво". Ніхто не піде дивитися на такі змагання. Кому цікаві такі атлети, які не набагато сильніше звичайної людини, яка піднімає тільки склянку.

Парадокс у тім, що ми вимагаємо видовища й результатів від спортсменів на змаганнях, але забороняємо їм використовувати необхідні для цього засоби й методи. Та й не тільки це змушує тренуватися на межі сил. Кваліфіковані нормативи надзвичайно високі. Людина, яка має середні фізичні дані, але незвичайну завзятість і волю, без "хімії" виконає в найкращому разі норматив КМС (у пауерліфтінгє, наприклад). І тільки одиниці, а може й ніхто, здатні стати майстром спорту України. А що ж говорити про дійсні результати? Не хотілося б вдаватися в проблеми біохімії й фармакології, але увесь час гризе одне питання: "У чому принципова різниця між дозволеними препаратами й забороненими?" Чому можна жменями споживати травні ферменти, штучно поліпшуючи травлення й отже анаболізм, але не можна застосовувати скажемо тестостерон. Чому аскорбінова кислота в мегадозах це добре й натурально, а метандростеналон - це протиприродно й шкідливо. Це всього лише лікарські засоби. В одних дозах - це отрута (у тому числі й вітаміни), а в інших дозах - ліки й порятунок. Спортсмен піддається патологічному впливу навантаження, йому потрібна постійна профілактика й лікування. А постійні жорсткості в області допінгу-контролю переводить цю проблему в тінь, що й приводить до непередбачених наслідків для здоров'я. Постійне поповнення списку допінгів зайвий раз свідчить, що чіткої грані тим часом, що можна, а що не можна - немає. Багатьом популярним нині харчовим добавкам, наприклад креатину, грозить сумна доля влучення в "чорний список". Правило таке: що працює - це допінг, що даремно - це можна вживати.

Важливий момент у допінг проблемі - це вживання стероїдів і гормонів підлітками. Робиться це безконтрольно, некваліфіковано й невиправдано. Як наслідок - реальна шкода здоров'ю може бути нанесена (на відміну від професійних спортсменів). Цю проблему потрібно вирішувати, але не заборонами (вони не працюють), а освітою - поясненням суті й наслідків. Людина (нехай молода) повиненна розуміти, що вона хоче, тобто робити свідомий вибір.

Перемогти в боротьбі з допінгом не можнливо. Для перемоги необхідно або заборонити спорт як вид людської діяльності, або заборонити й закрити фармакологію й виробництво ліків. Ні те, ні інше, не можливо. Отже, рішення буде парадоксальним й революційним - необхідно дозволити й взяти під контроль. Революція ця не за горами, у противному випадку на найближчих Олімпіадах ми будемо спостерігати першорозрядників-дистрофіків, які змагаються, попиваючі пиво й глузувати з їхніх результатів.