Звільнись від живота

Перед нами товстун, який споживає пиво де завгодно - у лазні, на побаченні, на засіданні, у гаражі - і скільки завгодно. Але головний атрибут пивомана – «його величність живіт». Не помітити його неможливо, хоча насправді цей живіт- казка, фікція, придумка. Немає пивного живота (як і горілочного, оселедцевого, м'ясного й т.д.). Є просто живіт - таких розмірів, який заслоняє своєму власникові (у тому числі й пивоману) життя. Як знову очистити обрії? Як уникнити цього дурного розростання? Цей горб навпаки. Треба знати як мінімум дві речі. По-перше, із чим прийдеться мати справу, тобто що таке живіт з погляду анатомії. По-друге - як узятися за діло звільнення від живота (і чи слід за нього братися)..

Поняття "живіт" складається із двох величин - одна змінна, інша постійна. Зі змінною величиною усе більш-менш ясно. Це шкіра плюс підшкірний жирок, то зростаючий, то убуваючий, залежно від обставин. Постійна величина - каркас, основа живота, те, що тримає (і містить), задає форму й зберігає її. Каркас передньої черевної стінки - це м'яза плюс щільна, плотна фасція (чохол для м'язів); разом вони становлять так званий м’язово-апоневротичеський шар.

Вимоги до міцності м’язово-апоневротичеського шару (або каркаса) передньої черевної стінки надзвичайно високі. Ще б - на ньому вся динаміка (руху тулуба: нахили, повороти, присідання й т.д.) і вся статика (напруга без руху м'язів: натужування, кашель, підйом ваг, запори). Мало того, цей надміцнний каркас, як кольчуга, наділяє й тим самим оберігає ранимі, реагуючі навіть на перепади температур органи черевної порожнини - кишечник, печінку, селезінку, оточені захисним фартухом жиру, так називаним більшим сальником (не плутати з підшкірним, поверхневим жирком).

Оскільки каркас - те, що тримає, сам він по визначенню не може міняти форму. Такі всі каркаси нашого тіла (назвемо хоча б широку фасцію стегна, яка ні в якому разі не підлягає розтягненню м'язами); усі - за винятком м’язово-апоневротичеського шару передньої черевної стінки. Його унікальність у тім, що він здатний розтягуватися. Але не у всіх підряд - тільки в жінок, оскільки вони виношують дитя. У чоловіків каркас передньої черевної стінки в принципі не розтяжний - ну, по-перше, тому, що в представників сильної статі він багато могутніше, ніж у жінок, а по-друге, природа просто не передбачила таку можливість.

Проте м’язово-апоневротичеський шар може "поїхати" і в чоловіків. Величезний "пивний" живіт майже завжди наслідок цього лиха. Але приходить воно не відразу. Процес нарощування живота триває досить довго, і от що в цей час трапляється. Коли чоловік починає товстіти, тобто накопичувати жир, у нього насамперед збільшується кількість внутрішньої жирової клітковини - тієї самої, яка служить амортизатором для ніжних, уразливих органів черевної порожнини (у народі цю внутрішню клітковину влучно і їдко охрестили "нутряним салом"). А вуж потім тільки починають рости запаси поверхневого, підшкірно-жирового шару.

Що ж виходить? Зсередини давлять внутрішні органи, що переросли за рахунок жиру обсяг черевної порожнини, зовні - тягне вниз важка підшкірно-жирова подушка. Доти, поки м'язам під силу долати подвійний вплив, ситуація зворотня. Чоловік може схуднути й повернутися до колишніх розмірів, а в потрібний час просто напружити м'яза черевного преса й втягти живіт. Але якщо нагромадження тривають, зрештою навантаження стають надмірними й для черевних м'язів. Вони вже не в змозі стримувати органи черевної порожнини й розсовуються. Живіт перетворюються у величезну грижу, а шар підшкірно-жирової клітковини, який втратив опору, починає звисати важеними складками.

Чим виправити лихо за назвою "черево" ? Дієтами? Вони впливають тільки на підшкірно-жировий шар, а не на міцність каркаса. Спортом? Чоловіки, які займаються будівництвом власного тіла, кладуть на це півжиття, не менше. І зовсім відмовляються від так називаного нормального способу життя (проголодався – починаєш їсти. Душа горить - випиваєш і розслаблюєшся).

Облагородити наш силует може хірургія зсередини гарненько прибравшись у темній коморі наших нутрощів, тобто викинувши відтіля нікому не потрібні нагромадження. Хіба не для цього існують липосакція (відсмоктування зайвого жиру), абдомінопластика (операції по підтягуванню й зміцненню м’язово-апоневротичеського шару передньої черевної стінки), дермолипектомія (висічення надлишкових шкірно-жирових складок)?

З одного боку, з іншої сторони... Липосакція показана тільки тим, у кого дуже міцний каркас і слухняна шкіра: легка й красива, як лайкові рукавички, обтягне, "обіллє" нові обсяги, не буде морщитися. Такий чудовий каркас і не менш чудова шкіра тільки у фізично підготовленних і ще досить молодих людей, у минулих спортсменів. А чи допоможе липосакція особистостям зі схильністю до зайвої ваги (тим, у кого з дитинства "все висить")? Зайвий жир у них витягнуть, але тоді провиснуть ще більше й без того провисавші шкірні складки.

У такому випадку чи не допоможе "обвислим" людям дермолипектомія (видалення й складок, і жиру)? На перший погляд - чому ні? На другий, більше пильний, виявляться наступні речі. В основі перекручування контурів людського тіла лежать, як правило, гормональні й обмінні порушення. Сама очевидна їхня форма - діабет, і це крім безлічі менш яскравих і явних розладів. Щоб привести пацієнта в стан, який не перешкоджає операції, всі їх треба виявити й по можливості усунути. "Обвислі" люди неблагополучні насамперед метаболічеськи, тобто з погляду обміну жирів і вуглеводів, а із цим у першу чергу повинні працювати ендокринологи.

Крім того, оскільки "жирність" - системний розлад, провисає не тільки живіт - ще й фланги, і сідниці, і шия (бичачий зашийок). За допомогою дермолипектомії хірург може "зробити" живіт, але "зробити" усю людини? Це те ж саме, що створити її заново.

Величезний живіт, як ми вже з'ясували, є сума поверхневого жиру плюс внутрішньочеревний обсяг, який багаторазово збільшився. Що можна зробити з перерозтягнутим, вивалюючимся назовні каркасом? Звернутися до абдомінопластиці - операції по підтягуванню й зміцненню м'язів живота. Але, перш ніж лагодити м'яза, треба згадати про те, що вони прикривають. А прикривають вони не вакуум, не повітря. М’язово-апоневротичеський шар передньої черевної стінки натягнуть на печінку, кишечник, великий сальник (самий великий орган тіла, який прилягає безпосередньо до каркаса) та інші внутрішньочеревні органи. Найбільше турбот з кишками. Вони, природно, сильно розтягнуті своїм умістом і газами, і їх треба чистити.

А це нудотна робота: регулярні клізми й не менш регулярне закріплення результатів за допомогою тугого бандажа. Скільки часу займуть ці процедури, які не мають прямого відношення до операції - сказати важко. Швидко добре не буває; у цьому випадку ця істина міцно обґрунтована й фізіологічно. Тепер зрозуміло, чому абдомінопластика безглузда без зменшення обсягу внутрішньочеревного простору? Якщо не привчити внутрішньочеревні органи до "помірності й акуратності", після операції вони:

а) будуть прагнути відновити свій статус кво, тобто рватися назовні, загрожуючи розповзанням швам;

б) будуть давити на діафрагму, відтискувати її нагору, у грудну порожнину; скорочуючи легеневий обсяг і заважаючи роботі серця. Згадаємо ще, що підвищений внутрішньочеревний тиск грозить великими неприємностями з венами. Оскільки венозна кров від нижніх кінцівок іде в повздошні й, далі, у порожні вени, які залягають саме за черевною порожниною, зрозуміло, що підвищення внутрішньочеревного тиску утруднить венозне повернення до серця.

Для чоловіка після 40 і з надлишковою вагою (основний контингент "пивних" животів) все це разом узяте в повному розумінні слова самогубний ризик. Іншими словами, для тих, хто має потребу у відновленні м’язово-апоневротичеського шару передньої черевної стінки, головне лікування не операція, а тривала доопераційна компресія - поступове зменшення живота за допомогою поступового затягування корсета (бандажа). Коли контур дійде до бажаного (того, із чим хірург може й вправі працювати) і людина нарешті зніме бандаж - чи не виявиться одна дивна річ? А саме: чи потрібна взагалі операція?

Як бачимо, великий живіт - це великий "чорний ящик". Невідомо, що криється за цим досить матеріальним поняттям. Відомо лише, що боротися доводиться головним чином не з жиром, а із цією невідомістю.

Але є один універсальний - спосіб позбутися від такого тілесного й щиросердечного тягаря, від не дуже-то смішної й необразливої ваги. Здається, у Чехова десь сказано: "Хотілося жити, а він вирішив, що хочеться їсти. І навіщо-то наївся". Навчіться не плутати ці дієслова -"жити" і "їсти".