Захист цивільних прав

Право на захист являє собою суб'єктивне цивільне право певної особи, тобто вид і міру її мож­ливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав, Воно виходить із конституційного положення: "Пра­ва і свободи людини і громадянина захищаються су­дом" (ст. 55 Конституції України).

У разі порушення цивільних прав конкретної осо­би їх захист здійснюється в порядку цивільного су­дочинства. Так, згідно з цивільно-процесуальним законодавством будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися доі суду за захистом порушеного або оскарженого права

Чинним законодавством передбачено такі способи захисту цивільних прав особи:

• визнання права (скажімо, права власності на певну річ);

• відновлення становища, яке існувало до момен­ту порушення права, та припинення дій, що порушували права (наприклад, винна особа, яка внаслідок протиправних дій пошкодила майно іншої особи,  повинна відновити це  майно та  припинити протиправну поведінку); присудження до виконання обов'язку в натурі (приміром, автотранспортне підприємство відпо­відно до договору не надало автомобіль під за­вантаження товару вантажовідправникові, тому останній має право через арбітраж вимагати на­дання відповідних транспортних засобів);

•  припинення або зміну правовідношення (на­приклад, із закінченням строку договору остан­ній втрачає чинність);

• компенсацію моральної шкоди;

• стягнення з правопорушника збитків, а у випад­ках, передбачених законом чи договором, — не­устойки (штрафу, пені);

• інші способи.

 

Зазначені способи захисту цивільних прав реалі­зуються з допомогою спеціальних засобів. Серед них передусім слід відзначити позовні, оскільки захист прав особи здійснюється через подання позову до суду (в разі, коли однією зі спірних сторін є грома­дянин, колективне сільськогосподарське підприєм­ство) чи арбітражного суду (коли спірними сторона­ми є юридичні особи). Іноді є можливим адміністра­тивний порядок захисту прав через звернення до відповідних адміністративних органів. Захист ци­вільних прав у випадках та в порядку, передбачених законодавством України, здійснюється також това­риськими і третейськими судами, профспілковими та іншими громадськими організаціями.

Крім спеціальних засобів захисту прав особи, ци­вільне право допускає виняткові засоби, до яких на­лежать необхідна оборона і крайня необхідність.

Необхідна оборона є вчиненням певних дій з ме­тою захисту інтересів чи прав особи, яка захищаєть­ся, або іншої особи, інтересів суспільства або держа­ви від суспільне небезпечного посягання способом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії зу­мовлені потребою негайного відвернення чи припи­нення посягання. Перевищення меж необхідної обо­рони, тобто завдання тому, хто посягає, шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обста­винам захисту, тягне за собою відповідальність ли­ше у випадках, спеціально передбачених кримі­нальним законодавством України. Шкода, завдана нападникові внаслідок таких дій, не підлягає по­криттю.

Крайня необхідність — збіг обставин, що змушує особу вчинити одне правопорушення з метою запобі­гання більшому правопорушенню. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, за загальним прави­лом, має бути компенсована тим, хто її заподіяв. Але за певних обставин суд може зобов'язати третю особу, в інтересах якої було вчинено шкоду, покрити її чи звільнити від відповідальності повністю або частково як заподіювача шкоди, так і третю особу.

Для розвитку цивільних правовідносин в суспільстві на­дання суб'єктам права лише можливості здійснення на­лежних суб'єктивних цивільних прав недостатньо. Необ­хідно надати також можливість уповноваженій особі за­хистити свої права та охоронювані законом інтереси. Як показує життя, суб'єктивне право особи, не забезпечене необхідними цивілізованими засобами захисту, є занадто слабким і може бути порушене будь-ким, будь-яким способом і будь-коли. Через це цивільне законодавство не тільки надає можливість суб'єктам цивільних правові­дносин набувати та здійснювати суб'єктивні права, а й можливість їх захищати.

Крім суб'єктивних прав, особа може мати охороню­вані законом інтереси. Наприклад, при втраті майна власник втрачає і суб'єктивне право на нього. Але це не означає, що він втрачає інтерес щодо поповнення втра­ченого таким чином права. У зв'язку з тим, що цей ін­терес охороняється законом, він може вимагати його захисту.

Право на захист належних тій чи іншій особі цивільних прав — це можливість застосування уповноваженою осо­бою заходів правоохоронного характеру у разі посягання на її суб'єктивні права чи охоронювані законом інтереси або у разі їх порушення. Як правило, захист суб'єктивних циві­льних прав та охоронюваних законом інтересів повинен провадитись компетентними державними органами, до яких звертається потерпілий за захистом своїх прав. Але бувають і винятки з цього правила. У разі, кати допо­мога держави може надійти надто пізно, законом допус­кається захист прав самим носієм цих прав.

Зупинимось на характеристиці кожного із названих способів захисту суб'єктивних цивільних прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. б ЦК України, захист цивільних прав здійснюється у встановленому порядку судом, арбітра­жем або третейським судом. Цивільні права можуть за­хищатись також у випадках і порядку, встановлених за­коном, товариськими судами, профспілковими та інши­ми громадськими організаціями. У випадках, окремо пе­редбачених законом, захист цивільних прав здійснюється в адміністративному порядку.

За загальним правилом, захист суб'єктивних цивіль­них, прав та охоронюваних законом інтересів здійснює­ться судами, в тому числі арбітражними.

Як основний засіб судового захисту виступає позов — вимога, звернена до суду, відкрити судове провадження, з метою примусити відповідача виконати певні обо­в'язки або визнати наявність чи відсутність певного пра-вовідношення.

Крім звернення з позовом, особа може звертатись до суду шляхом подачі заяви про встановлення певних юридичних фактів чи зі скаргою на неправомірні дії службових осіб, що ущемляють її права, та з іншими вимогами.

Засобом захисту цивільних прав в адміністративному порядку є скарга.

Способами захисту цивільних прав визнаються захо­ди примусового характеру, які можуть бути застосовані до правопорушника. Загальний перелік цих засобів пе­редбачений у ст. б ЦК України. До них належать: ви­знання цих прав; відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право; присудження до виконання обов'язку в натурі; компенсація моральної шкоди; припинення або зміна правовідношення; стягнення з особи, яка порушила пра­во, завданих збитків, а у випадках, передбачених зако­ном або договором, — неустойки (штрафу, пені), а також інші, передбачені законом, засоби. Наприклад, ст. 7 ЦК України передбачає можливість відшкодування мораль­ної шкоди, заподіяної поширенням відомостей, що не відповідають дійсності і завдають шкоди інтересам громадянина чи організації.

Самозахист цивільних прав. Конституція України на­дала право кожному захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань будь-якими не за бороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55). Виходячи із змісту даної конституційної норми, самозахист цивіль­них прав треба розуміти як здійснення уповноваженою особою дій фактичного порядку, спрямованих на охоро­ну її особистих або майнових інтересів.

На нашу думку, необхідно звернути увагу на слова Основного Закону про те, що кожен має право захищати свої права не забороненим законом способом. А чи мо­жна передбачити в законі всі негативні наслідки самоза­хисту цивільних прав і заборонити їх? Відомі випадки, коли власники земельних ділянок створювали самосуд над особами, які посягали на їх власність. Але, крім за­кону, є ще моральні норми, яких теж потрібно дотриму­ватись при самозахисті цивільних прав.

Цивільне законодавство передбачає кілька видів са­мозахисту.

По-перше, це самозахист в стані необхідної оборони (ст. 444 ЦК України).

По-друге, це захист цивільних прав у стані крайньої необхідності (ст. 445 ЦК України).

І в тому, і в іншому випадку при захисті своїх прав громадянин не повинен перевищувати меж дозволеного.