Якщо дитина дуже активна

Анимашки ЖивотныеУ молодій родині народилася дитина. Бажана, довгоочікувана. Батьки в захваті буквально від кожного руху крохи. Справді, вона така рухлива, така жвава, - навіть пелюшок не терпить, раз у раз ухитряється вивертатися з них і, як не подивишся, лежить не як усі дитинки - загорненим, а по-своєму - голою попою догори на купі зім'ятої білизни, яка тільки що була так ретельно вигладжена...

Час біжить, і от уже жваве дитя залишає межі ліжечка. Тоді й починаються «веселощі». У будинку, здається, не залишається нічого, що б не падало, ламалося, розбивалося, проливалося. Сховати що-небудь стає проблемою, - але ж дитина поки ще «повзунок», пересувається рачки. Далі - більше. У три роки це вже не дитина, а «ураган». Удержати її на місці більше декількох секунд неможливо нічим - ні угодами, ні «інтересом», включаючи книжки й казки, ні ляпанцями й криком - на це вона взагалі не обертає уваги. Спокій у будинку тепер можливий тільки під час дитячого сну.
Нові іграшки зацікавлюють малят
ку рівно до того моменту, коли виявляються поламаними, а момент цей наступає дуже незабаром і якось сам собою. Гуляти з ним на вулиці - дуже непросто: не раз уже він тікав, у лічені моменти зникав з ока, один раз втратився надовго…У дитячому садку вихователі просто не справляються з ним, і природно, що ніхто там не одержує стільки окриків, ляпанців і покарань, скільки їх дістається вашій дитині. І, головне, вона начебто б все розуміє, відразу просить прощення, але через п'ять хвилин усе повторюється…
Поступово батьки починають розуміти,
те що відбувається виходить за межі норми. Що справа далеко не тільки в дисципліні й недоліках виховання. Що їхнє життя явно не витримує порівняння з життям інших знайомих родин, де є діти. І нарешті, приходить усвідомлення того, що треба б звернутися до фахівців-медиків.
А медики - невропатологи й психологи
 ставлять діагноз: гіпердинамічний синдром. Виявляється, не маля й не батьківське виховання винуваті, - причина зовсім в іншому. Точно пояснити цю причину медицина поки не може, але доведено, що пов'язана вона з дуже маленькими, але дуже численними мікроорганічними поразками головного мозку. А виникають вони тому, що плід в утробі матері або в процесі пологів одержав маленьку, мікроскопічну родову травму або ж просто випробував кисневе голодування. Подібні травми найчастіше трапляються при занадто стрімких або, навпаки, при затяжних родах, особливо якщо плід великий. Відповідно до статистики, такі порушення сьогодні зустрічаються в кожної п'ятої-шостої дитини. А виникаючий на їхній основі гіпердинамічний синдром фіксується приблизно в кожної двадцятої дитини, причому значно, в 3-4 рази, частіше саме в хлопчиків.
От так. А ви шльопали, карали бідного малят
ка
Висновок однозначний: терпіння, терпіння й ще раз терпіння. І ще - підвищена увага й ваша власна грамотність, знання того, що відбувається, і того, що ж, властиво, вам робити, оскільки здоров'я дитини, у першу чергу психічне, тепер буде повністю залежати від вашого поводження.
Основні ознаки гіпердинамічного синдрому.
Це в першу чергу надмірно активне, некероване поводження при повній відсутності уваги. Такі діти частіше інших попадають у нещасні випадки, оскільки їм не властива хоч якась обережність, вони завжди бувають злісними порушниками дисципліни, абсолютно того не бажаючи, «ненавмисно». Їм недоступні наполегливість,
усидчівість, уміння хоч щось доводити до кінця. Вони розгальмовані у відносинах з дорослими, не вміють грати з однолітками. На уроках такий первоклашка (а їх завжди буває два-три на клас) то сповзає під парту, то не може знайти ручку або зошит, а найчастіше взагалі дивиться у вікно й ніяк не на вчителя. А на перерві, звичайно чергова «купа-мала» з дитиною-«ураганом» у центрі...
Гіпердинамічні діти не ходять, а бігають, при спілкуванні часто зриваються на
крик, особливо в суперечці. Сваряться вони часто, втім, відразу миряться. Карати їх абсолютно даремно: вони відразу легко дають усілякі обіцянки («Більше не буду», «Я не хотів»…) і моментально так само легко їх порушують. Будь-які «відлучення» і інші форми покарання переносять легко, відразу забуваючи про їх, і взагалі ніяка зневіра їм не властива. Вони дуже товариські й контактні, і тому в них багато приятелів і знайомих, але з дійсними друзями - проблема, міцні відносини не складаються.
Тому
як вам поводитися з вашою важкою дитиною?
Перше правило: оцінюючи будь-які, найжахливіші вчинки
дитини, ніяк не зв'язуйте це з оцінкою його особистості. Адже іноді за гіпердинамічними особливостями важко розглянути справжні особисті якості дитини. Вихователь у саду бачить у ньому нестерпного шалуна, учитель - неуважного учня, що заважає іншим, отовсюду на бідолаху сиплються окрики й ляпанці, - і в результаті маленька людина починає вважати, що він гірше всіх, що нічого гарного в ньому немає, - але ж іде становлення особистості, - ну і якою ж вона буде?
Ні, все повинн
о бути не так. Лайте дитину за вчинок, і тільки за нього. Не говорите, навіть у запальності: «Ти такий-сякий, нормальні діти так не роблять», а говоріть: «Ти зробив це погано, не роби цього більше, я ж знаю, що ти все можеш робити добре». Наприклад, так: «Ти знову вбіг у квартиру в брудних черевиках, ти ж знаєш, що так не можна!» Але не так: «Ти вбіг у черевиках, ти непоправний грязнуля й нечупара!»
 Справді, у характері вашого маляти чимало достоїнств: незлоб
ність і відходчивість, товариськість і щедрість, легкість на підйом і невичерпний оптимізм. От на ці якості й опирайтеся. Не утомлюйтеся повторювати дитині , що всі його провини - це ще не особистість, що в ньому є достоїнства, які допоможуть йому стати таким, як потрібно.
Якщо хтось із навколишніх лає вашу дитину саме за особистісні якості, ніколи не приєднуйтеся до такої оцінки, тим більше при дитині. Ваш
а дитина повиненна твердо знати, що ви в нього вірите й сподіваєтеся на зміни на краще. Адже ви, батьки, його єдиний оплот і захист, ви знаєте його справжні якості, бачите в ньому особистість, що по-своєму страждає від не залежних від нього причин. І поки дитина буде це знати, у нього буде зберігатися прагнення до самовиховання.
Обов'язково надайте
маляті найбільше можливостей для реалізації його фізичної активності. У будинку повинна бути хоча б перекладена-турнік з висячими на ній кільцями, драбинкою або канатом. Нехай ваш «ураган» до знемоги бігає у дворі, нехай будуть двірські футбол, хокей, гірка, а як тільки дозволить вік, обов'язково відведіть його в спортивну секцію. Яку - відразу визначити не вийде, адже маля швидко втрачає цікавість. От уже отут будьте наполегливі: не одне, так інше, третє, - але організовані заняття рухливим спортом повинні бути неодмінно. І не забувайте хвалити його по самих незначних приводах.
Поверховість - одна з основних рис гіпердинамічної дитини. Важливо знати, що це
відноситься й до емоційної сфери. Тобто, якщо не звернути на це увагу, то здатність випробовувати яке-небудь почуття для нього залишиться недоступним. У цьому вам теж необхідно йому допомогти. Побільше говорите йому про почуття, які відчуваєте ви самі або інші люди (у тому числі, наприклад, герої фільмів або книг), пояснюйте йому моральну й етичну сторону що відбувається («Що таке добре й що таке погано»). Поступово він звикне сам щось аналізувати й оцінювати.
Марні у вашім випадку звичайні рекомендації «невпинно і якомога раніше привчати дитин
у до посидючості й уважності». Прямо, «у чоло», з вашою дитиною це нездійсненно. Звичайно, поволі, наприклад, за допомогою ігор, чогось, можна досягти, але головне - ваше терпіння, правильне поводження й час. Якщо в п'ять - сім років гіпердинамічний синдром проявляється особливо гостро, аж до того, що у вас просто опускаються руки й вам самим починає здаватися, що дитина просто в принципі некеруємий, то з віком, при сприятливих обставинах, ситуація згладжується, і до 15-16 років гіпердинамічні діти практично нічим не відрізняються від однолітків. Їхня рухливість і підвищене відволікання не будуть виходити за межі норми. Рухливі заняття - спорт, турпоходи, дискотеки - будуть для них, звичайно, завжди переважніше «сидячого» проводження часу, але це вже будуть керовані особливості особистості, які, втім, потрібно буде врахувати при виборі професії.
Головна рада батькам гіпердинамічних детей: не намагайтеся стримувати в собі свої почуття. Навіть самого олімпійського спокою на таку дитину не вистачить. Єдине, чого ви досягните, намагаючись роками стримувати себе, це виникнення у вас самих глибокого неврозу, що, як відомо, виникає, коли подібні емоції заганяються вглиб. Памятайте: вам абсолютно необхідно зберігати власне здоров'я хоча б заради вашого чада. Якщо ви в гніві - скажіть або навіть крикніть про це, якщо в розпачі - нехай дитина це бачить. І якщо маля хоч у чомусь порадував вас, радуйтеся в голос і від душі.Анимашки Животные