Ахіллесова трава (деревій звичайний). Мати-й-мачуха

Деревій звичайний — багаторічна трав'яниста рослина родини складноцвітих з досить великим повзучим корене­вищем, що майже так енергійно розростається, як і в пирію. Стебло зелене, невисоке, як правило, малогалузисте, в середньому до 40 см заввишки, хоч за сприятливих умов іноді досягає метрової висоти. Характерними є листки: в обрисі вони ланцетні, але дуже розсічені на численні вузькі частки і це створює враження не одного, а багатьох (тисячі) листочків (звідси й російська назва — тысячелистник). Верхівка стебла увінчана складним щиткоподібним суцвіттям, у якому увагу привертають крайові білі язичкові квітки, що приваблюють комах. Вся рослина має сильний запах, що трохи нагадує по­линовий)

Наукова назва — Achillea millefolium.

За іншою версією, наукова назва рослини походить від грецького слова achillos — рясний корм (chilioi — тисяча, що пов'язано з розсіченістю листя). Цим, однак, не вичер­пуються тлумачення назви. Millefolium у перекладі з латини означає тисячолистий.

Після детальних фармакологічних досліджень та клінічної перевірки, здійснених С. Є. Брюхоненко (1934 р.) та І. М. Варламовою (1941 р.), цей старовинний народний засіб знову було визнано ефективним при внутрішніх кровотечах.

Кровотамувальні властивості деревію зумовлені наявністю досить великої кількості вітаміну К. Крім того, в листках і суцвіттях його містяться алкалоїд ахілеїн, мурашина, оцтова та ізовалеріанова кислоти, спирти та інші речовини. Запах рослини зумовлений ефірною олією (її міститься 0,1—0,2 % ), до складу якої входять складні ефіри, камфора, туйон, ци­неол, речовина азулен темно-блакитного чи зеленого кольору та сесквітерпенова сполука хамазулен. Остання виявляє сильну протизапальну та знеболювальну дію, а також потогінну та дезинфікуючу.

Сучасна медицина використовує деревій у вигляді настою чи рідкого екстракту трави, головним чином як кровоспин­ний засіб при внутрішніх (кишкових, маткових, геморої­дальних) та зовнішніх (ранових, носових) кровотечах, при захворюванні шлунково-кишкового тракту, для збудження апетиту і поліпшення травлення.

У народній медицині діапазон використання деревію тро­хи ширший. Крім згаданих випадків, відвар трави його п'ють при простуді, білях, хворобах, печінки, недокрів'ї та головному болю, а також при туберкульозі легень, ядусі, кашлі, нервових хворобах, гіпертонії, зубному болю, а також для збільшення молока у породіть.

У літню пору для лікування зовнішніх ран люди кори­стуються виключно свіжозірваними листками. Розтертими їх прикладають до ран. При болях у животі жують кілька свіжих листків або кілька кошиків квіток. Зимової пори вживають відвар (20 г трави на 200 мл води) по столовій ложці тричі на день. Такий відвар особливо добре діє при кишкових спазмах. У цьому разі проявляється спазмолітична й судиннорозширювальна дія деревію.

Збирають окремо листки, суцвіття-кошики й верхівки квітуючих рослин (траву). Листки збирають вручну, зри­ваючи більші з них, і сушать на відкритому повітрі, розкла­даючи тонким шаром на підстилці з паперу або м'якої тка­нини й переносячи на ніч у приміщення або на горище.

Зацікавить читача, певно, й інша можливість використання деревію. Відвар або настій з нього (беруть висушену траву у великих дозах) — ефективна рослинна отрута проти шкід­ників сільськогосподарських рослин — попелиць, трипсів, щитівок, а також павутинного кліща на бавовнику.

На Україні зростає близько 20 видів деревію, які незнач­но різняться між собою. Як правило, люди їх не розрізняють і всі види використовують однаково. Проте зазначимо, що найбільш цілющою травою визнано деревій звичайний.

 


Мати-й-мачуха

 

У сучасній українській ботанічній літературі найчастіше вживана назва підбіл звичайний.

Наукова назва — Tussilago farfага L. — походить від латин­ських слів tussis — кашель і agere — видаляти, що прямо вказує на лікувальні властивості рослини; farfara (від far — борошно, ferire — носити, бо зісподу листки борошнисто-білі) — так звалась вона у стародавніх римлян.

Мати-й-мачуха — багаторічна рослина родини айстрових, з довгим повзучим кореневищем, яке неглибоко заховане від поверхні грунту й дуже галузиться. Швидко розростаю­чись кореневищем, рослина утворює чималі групи, нерідко витісняючи сусідів. У посівах вона може бути злісним бур'яном, бо розірвані під час оранки частини кореневища дають безліч нових сходів.

Цікава особливість у мати-й-мачухи: на її кореневищі квіткові й листкові бруньки утворюються нарізно. І першими, коли починає танути сніг, у березні чи квітні, виростають стебла-квітконоси. Тільки після відцвітання утворюється кілька пагонів з нечисленними листками, які мають округло-серцеподібну форму і дещо скидаються на листки лопуха, з тією лише різницею, що листки мати-й-мачухи по краю зубчасті, а лопухові — цілокраї.

Підбіл звичайний —.один з найпопулярніших засобів народної медицини і має дуже давню історію застосування. Ще Гіппократ застосовував припарки з нього при наривах. Діоскорид і Пліній Старший призначали його відвар при захворюваннях дихальних шляхів, а при кашлі радили вдиха­ти дим спалюваних сухих листків.

Цілющі властивості мати-й-мачухи визнані й сучасною медициною, її радять як відхаркувальний засіб та як гіркоту для збудження апетиту. Входить вона й до складу грудного чаю для поліпшення дихання.

Основними діючими речовинами в листках мати-й-мачухи є гіркі глікозиди, дубильні речовини, ефірна олія, сапоніни, слиз, органічні кислоти (галова та винна), а також поліса­хариди — декстрин та інулін, вітамін С (5 мг%). Ці ж сполуки наявні і в суцвіттях. До вітчизняної фармакопеї включені лише листки рослини.

Мати-й-мачуха — добрий медонос. Особливо важливо те, що навесні вона зацвітає однією з перших.

Листки мати-й-мачухиFolium Farfara l.

Мати-й-мачухаTussilago farfaral

Родина айстровіAsteraceou

 

Рослина: багаторічна трав’яниста, рослина висотою 10-15 см. Кореневище повзуче, сочне, гіллясте з тонкими коренями. Квіти в корзинках золотисто жовті; бокові – язичкові, серединні – трубчасті.

Листки прикореневі, розвиваються пізніше, після дозрівання плодів. Пластика щільна, сочна, округлосерцевидна, нерівномірно зубчаста по краю, зверху темно-зелена. Жилкування пальчасте з замітними трьома пучками жилок. Цвіте у квітні-травні, плодоносить у травні-червні.

 

Поширення: Зустрічаються частіше в лісовій і лісостеповій зонах. Росте на берегах рік, на полях, городах, біля доріг, на вологих лугах.

 

Заготівля: Збирають листя літом в фазі повного розвитку до пошкодження оранжевої ржавчини. Зрізають або косять значні зарості.

 

Сушка: Проводиться в тіні при гарній вентиляції. Температурний режим 40-500С. Сировину розкладають шаром в 1-2 листа і часто перемішують.

 

Зовнішні ознаки: Листки мають бути окрулосерцевинні, довжиною 8-16 см, шириною 10 см, по краях нерівно зубчасті з пальчастим жилкуванням, смак – гіркувато-слизистий.

 

Хімічний склад: Слизи (80%), глюкозид туссіпегіл, дубильні речовини, інсулін, каротиноїди.

 

Зберігання: В сухому місці на стелажах, упаковці в мішки чи тюки. Термін дії 3 роки.

 

Лікувальні препарати: Листки насіння. Входить в склад грудних. Патогенних зборів.

 

Застосування: Як відхаркуючи, протизапальне при бронхітах, ларингітах і ін. Простудних захворюваннях горла, бронхів, легень, зовнішнього використання примочок.