Про бідність та багатство.

 

Про бідність та багатство.
 
Мусо Сосекі
«Бесіди у ві сні»

 
 
Мусо Сосекі (1275-1351) був одним з найбільш видатних японських дзенських наставників XIV в., не випадково відзначений від семи різних імператорів найвищого буддійського титулу кокусі (Учитель Країни). Мусо народився в Ісе. У восьмирічному віці його віддали в буддійський монастир, де він протягом десяти років осягав навчання езотеричеської школи Сінгон. Згодом він звернувся до навчання школи Дзен, але інтерес до езотеричеського буддизму зберіг на все життя. Багато бродив по країні, учився в різних наставників, але так і не став спадкоємцем якоїсь конкретної традиції. Намагаючись уникати контактів з владою, жив пустельником у провінціях Каі й Міно, але слава про нього досягла імператорського двору, і в 1325р. він був запрошений зайняти пост настоятеля великого монастиря Hандзендзі в Кіото; пізніше переселився в столицю сьогуната Камакура, де став настоятелем монастиря Енгакудзі. Був особистим наставником декількох імператорів, користувався повагою сьогуна Асікага Такаудзі і його брата Тадассі.
Мусо залишив ряд творів, у яких викладав своє розуміння суті навчання Дзен. Був прекрасним поетом, складав вірші й по-китайському, і по-японськи. Прославився своїм мистецтвом розбивки дзенських "сухих садів".
"Бесіди у сні" (Мутю мондо) - одне з найбільш важливих його творів, було написано їм по-японськи, а не по-китайському, що було звичайним для дзенських ченців у Японії. Твір побудований у формі бесіди, точніше, відповідей на різні питання (усього їх 93) про принципи навчання Дзен, які задавав Мусо молодший брат ссгуна - Тадассі. Переведені уривки із цього твору красномовно свідчать про специфічний характер дзенського навчання в розумінні Мусо: він намагався не протиставляти Дзен прочим буддійським школам як єдино вірне навчання, а скоріше намагався досягти синтеза всіх буддійських традицій.
Переклад зроблений по виданню: "Мусо-кокусі мутю мондо нею" ("Збори бесід у сні Вчителя Країни - Мусо"), у кн. "Дзенсю сстен" ("Священні твори школи Дзен". Токіо).
Питання 1: Великий жаль і велике милосердя Будди рятують живі істоти від страждань і дарують їм насолоду. Hо якщо це так, то чому буддизм стримує прагнення людей до багатства?
Відповідь: Ті, хто прагнуть до мирських благ, займаються або торгівлею, або сільським господарством; одні будують плани одержання прибутку й купівлі-продажу, інші проявляють свої таланти в ремеслі або мистецтві, треті досягають успіху служінням суспільству або окремим людям. Хоча їхні дії й різні, але прагнення у всіх однакові. І, дивлячись на них, я бачу, що протягом всього життя вони тільки заподіюють страждання тілу й душі, але так і не знаходять тих благ, до яких прагнули. І якщо навіть комусь із них випадково вдається знайти ці блага, це всього лише короткострокова насолода: вона або буде знищена вогнем, або змита водою, або похищена злодієм, або конфісковано чиновниками. Але навіть якщо комусь і пощастить уникнути подібних напастей, коли настане смертна година, вона не зможе забрати із собою всі ці багатства. А чим більше багатства, тим сильніше покарання, тому в наступному народженні він неодмінно потрапить на "поганий шлях"
Який же зміст одержати "малу вигоду й більшу втрату"?
Бідність у цьому житті - покарання за жадібність у колишнім народженні. Деякі ж, не відаючи про цей принцип, уважають, що вони бідні тільки тому, що не вміють улаштуватися в цьому житті. Якщо в минулому народженні не було причин для того, щоб потім народитися заможнім, можна засвоїти всілякі способи, як улаштуватися в цьому житті й відповідно поводитися, але цим не вдасться примножити багатства. Тому варто пам'ятати, що бідність у цьому житті пояснюється не недоліком тямущості, а винятково кармічеською зумовленістю, від якої й залежить та частка багатства, що йому належить нині. Деякі дорікають своїх хазяїв, уважаючи, що хазяїва не зробили їм належною милості. Інші ж ремствують на свою бідність, думаючи,  яка належить їм по праву було віднято кимсь іншим. І знову причина їхньої бідності не в тім, що їм не відплатили по заслугах або що хтось відібрав належне їм. Тільки карма, яка визначила їхню бідність, і перешкодила їм знайти милості й позбавила того, чим вони володіли. Таким чином, тільки відмовившись від прагнення до богатству, можна природно сповна знайти те, що вам належить. Тому буддизм і втримує людей від пожени за багатством. Але відмова від прагнення до знаходження багатства зовсім не означає, що неодмінно варто бути бідним.
Колись в Індії багатий Судатта, постарівши, втратив все своє багатство й втратив інтерес до життя. Всі рідні його покинули, і жив він тільки вдвох із дружиною. І хоча не було в нього стану, але залишилося багато порожніх комор. І якось, оглядаючи комори, знайшов він мірку для зерна, виготовлену із сандалового дерева. Він дуже обрадувався, вирішивши, що зможе на три-чотири дні продовжити своє життя, якщо вдасться обміняти її на 4 сс зерна. Hо якісь справи відволікли Судатту, і він забув про свій намір. І якось у будинок Судатти прийшов Шаріпутра 2 і попросив милостині. Дружина Судатти взяла один із чотирьох сс рису, що були в будинку, і подала йому. Потім прийшли Маудгальяяна з Кашьяпой і теж попросили милостиню, і вона віддала їм ще два сс. Залишився останній сс рису. І коли вона вирішила, що рис, що залишився, вистачить, щоб прожити хоча б один день, з'явився сам Татхагата 3. Їй не залишалося нічого іншого, як піднести рис, що залишився, Татхагатє. Зі смутком представляла вона, що скаже Судатті, коли той, втомлений, повернеться додому. І отут вона згадала, що Судатта якось пояснював їй, що подавати милостиню буддійським ченцям треба, але не можна було віддавати всі чотири сс риси в той момент, коли вони ледь зводили кінці з кінцями. Від горя вона розридалася. А тим часом Судатта повернувся додому й дуже здивувався, застав дружину в сльозах. Коли він запитав, у чому причина її горя, вона розповіла все, як було. Почувши це, Судатта мовив: "Заради Трьох Скарбів не можна жалувати навіть життя. Нехай навіть ми вмремо від голоду, хіба можна журитися про втрату чогось, призначеного для догоджання тіла? Зрадіємо, що твоє серце виявилося настільки щедрим! " І тоді вони вирішили пошукати в порожніх коморах, немає чи там сандалової мірки. І коли хотіли вони ввійти в порожню комору, то знайшли, що двері замкнені, і відкрити їх ніяк не вдається. Здивувавшись, вони зламали двері й виявили, що комора навпонена самими різними речами: рисом, грішми, шовком, золотом і сріблом. І після цього до них повернулися всі рідні, і вони знову стали багатими.
Повернення накопичених чеснот відбулося не тому, що Будда віддав їм за чотири сс риси, а з'явилося результатом безкорисливості й чистоти серць Судатти і його дружини. І навіть зараз, в епоху "Кінця Закону", людина, що проявляє подібну безкорисливість, відразу зможе знайти небачений стан. Якщо припустити, що хтось, не володіючи від нарождення таким серцем, відвернеться від знаходження дрібних вигід і піде прикладу Судатти і його дружини, то хіба не зможе він знайти більші вигоди? Якщо ж не слідувати Судатті, а тільки мріяти про ті насолоди, які він випробовував, і з жадібністю прагнути до багатства, то не тільки не знайдеш ніяких благ у цьому житті, але й у наступному народженні неодмінно потрапиш у мир голодних парфумів.
Питання 2: Оскільки прагнення домагатися мирських багатств породжує дурну карму, воістину цього треба уникати. Однак якщо звернені до будд і богів молитви із проханням даровать багатство, читання сутр і проголошення заклинань можуть сприяти створенню благих умов, чи припустимі вони?
Відповідь: Якщо мова йде про створення благої карми, то це краще, ніж домагатися багатства за допомогою мирських засобів. Але й не слід засуджувати тих дурнів, які намагаються мирськими засобами знайти багатство. Хіба не подвійно дурні ті, кому пощастило в людському тілі зустріти із тяжко сприйманними Навчанням Будди, а вони, замість того щоб додержуватися Найвищого Шляху, прагнуть до знаходження багатства за допомогою сутр і заклинань?
Один древній мудрець говорив: "Закон Будди -це забуття страстей серед мирської суєти. Hо якщо в Законі Будди зароджуються страсті, це й буде мирською суєтою". Тому якщо навіть у тих, хто, дотримуючись Навчання Будди, самостійно прагне до просвітління й прийняв велику обітницю врятувати всіх живих істот, зароджується почуття прихильності, їм не вдасться витягти користі ні для себе, ні для інших. Більше того, якщо робити поклоніння буддам і богам, читати сутри й вимовляти заклинання не для того, щоб віддалитися від миру й принести користь живим істотам, а керуватися лише жадібним прагненням знайти в цьому світі славу й багатство, то як вони зможуть прилучитися до чудесної думки буддизма? Якщо ж це використається як засіб для підтримання існування свого тіла й проходження буддійському Навчанню, заради того, щоб вести за собою всі живі істоти, то нехай це навіть будуть усілякі мирські справи, але й вони можуть перетворитися в корінь добра. Якщо ж при цьому вдасться осягти Навчання Будди, то всі колишні мирські справи стануть не тільки джерелом блага для живих істот і допоміжним інструментом для наступного Навчанню Будди, але й перетворяться в чудесне знаряддя таємничого звільнення. В "Лотосовій сутрі" із цього приводу говориться: "Навіть повсякденне життя, що породжує карму, не суперечить абсолютній реальності (дзіссо).  
Питання 3: Говорять, що в "щасливій кармі" існують "витікання" і "не-витікання". Що це значить?
Відповідь: Карма (го) -це причина (ін). Отже, карма складається з поганого й гарного. "Вигодовувати корінь добра" -кармічеська дія, за якою наступає благе воздаяніє. "Витікання" (ро)-це страсті. Коли в серцях людей і небожителів, які, прагнучи до благого воздаяння, роблять добрі вчинки, виникають жадібні думки, це буде "гарний корінь із протіканням". Якщо ж хтось зробить навіть одну-єдину добру справу, не думаючи про мирське благополуччя, а прагнучи винятково до Найвищого Шляху, це називається "гарним коренем без протікання". Hо це не означає, що в гарних коріннях існують розходження між "протіканням і ""не-протіканням". Якщо в серце людини, що робить добрі справи, є "протікання", то й всі його добрі коріння придбають "благу карму із протіканням".
Серця з "протіканнями" і без "протікань" можуть бути різними. У буддійському навчанні виділяється 4 группи: 1) серце, у якому є тільки "протікання". Таке серце називається "серцем невігласів і послідовників далеких навчань"; 2) серце, позбавлене "протікань", - це серце послідовника Двох Колісниць (шраваксв і пратьєка-будд); 3) серце й з "протіканнями", і без "протіканні" -це серце бодхисаттви; 4) серце, у якому немає ні "протікані", ні без " протікані" -це серце Будди.
Цей розподіл на чотири категорії було зроблено, щоб показувати розходження між серцями звичайних людей, послідовників Малої Колісниці й ін. Якщо ж проводити розходження за принципом "протікання" і "не-протікання", те не тільки серця звичайних людей і послідовників далеких навчань, але також і серця послідовників Двох Колісниць, і навіть бодхисаттв володіють "протіканнями". Хоча серця послідовників Двох Колісниць і позбавлені "протіканні", оскільки вони не прагнуть до одержання воздаяній у цьому світі, але все-таки вони відштовхують ланцюг народжень -смертей і прагнуть до нірвани, а тому й не можуть уважатися власниками справжнього серця без "протіканні". Нехай навіть бодхисаттва у своїй досконалості досяг рівня "десятої землі", але оскільки він остаточно не відсторонився від неуцтва, то він не має справжнє серце без "протіканні".
В "Лотосовій сутре жалю" 5 говориться: "Велику безліч кальп назад жив Святий Цар, Що Обертає Колесо Закону 6 по імені Мудзснен 7. Був він власником Семи Скарбів, і тисяча дітей оточувала його. І був у нього міністр-брахмачарин 8 по імені Море Скарбів 9. Син його пішов від миру й вступив на буддійський шлях, щоб досягти щирого пробудження. Став він називатися татхагата Ходзо 10. Цар високо шанував цього татхагату й наказав свій сад прикрасити золотом і звести в ньому вежу із семи коштовностей, усіляко її прикрасити й робити різні підношення. У ту ніч він возжег перед Буддою і його паствою сто тисяч світильників. Роблячи поклоніння татхагате, він установив по світильнику собі  на голову, на ліву й праву руки, на ліве й праве коліна. І таке поклоніння робив він протягом трьох місяців. По закінченню трьох місяців цареві й 84000 придворних слідом за ним робили такі ж поклоніння. І був брахмачарину Хокай сон, що в царя й дітей його -тіло або кабанів, або слонів, або левів, лис, вовків або мавп, і при цьому опоганені вони кров'ю. Ті, хто були серед них у людському обличчі, сиділи на жалюгідних візках. Прокинувшись, брахмачарин відправився до Будди й повідав про те, що побачив у сні. Будда сказав йому: . Почувши таке пояснення, брахмачарин відправився до двору пануючи й сказав йому: "Ваше поклоніння Будді забезпечить вам благу карму в прийдешнім житті. Дотримання заповідей забезпечить вам наступне народження у світі людей або богов. Увага проповідям Закону забезпечить вам мудрість у прийдешнім народженні. Hо чому ви не будите в серці своєму незрівнянне бодхи 11? " Цар мовив йому: Брахмачарин сказав: "Цей шлях чистий, оскільки в ньому усунуті страждання. Цей шлях широкий, оскільки в ньому немає перешкод. Цей шлях такий, що може привести до заспокоєння". І тоді цар повернувся в палац, усамітнився й, зосередивши свої думки, знайшов прояснене серце.
Потім брахмачарин відправився до царевича й дав йому ті ж ради, що й царю. Таким чином, усі по черзі знайшли просвітління серця. Після цього цар разом із царевичем прийшов до Будди й сказав: "Колись я протягом трьох місяців робив поклоніння Будді й ченцям заради знаходження благих корінь. Hині ж я звернувся до незрівнянного бодхи". Татхагата Ходзо похвалив його словами: "Чудово! Великий цар, незліченна кількість кальп провели ви у світі насолод, але тепер по досягненні щирого пробудження ви повинні йменуватися татхагата Амітабха 12". Царевичі також одержали від нього нові імена: перший - Авалокітешвара 13 (Каннон), другий - Махастхамапрапта 14 (Сейсі).
Але хоча цар і царевичі удосталь випестували добрі коріння, вони були або заставою для наступного народження у світі людей, небожителів, голодних парфумів і тварин, або плодами просвітління для шраваков Малої Колісниці. Тільки після того, як вони розширили свою свідомість завдяки наставленням брахмачарина Хокай, знайшли вони прояснене серце, і збулося пророкування про те, що вони стануть буддами. Навіть в епоху "Кінця Закону" 15, якщо, подібно паную Мудзс, удосконалювати своє серце з "протіканням" і займатися зосередженням і спогляданням, хіба може не виявитися пробудження в серце? Більше того, навіть якщо, не досягаючи такого рівня, а ґрунтуючись лише на священному навчанні,вирощувати у собі добрі коріння і направляти їх до незрівнянного бодхи, то неодмінно знайдеш великі чесноти.
Такі люди перебувають під захистом Трьох Скарбів16 і заступництвом всіх богів, тому навіть, якщо вони й не досягнуть стану бодхи, то або відродяться в Чистій Землі 17, або будуть перебувати в мирах людей або небожителів. Як тільки в їхній свідомості зародиться думка про усунення нещастя, це нещастя зникне саме собою, і навіть якщо вони не будуть прагнути на щастя, його в них буде в надлишку.