Базові наставляння з медитації.

 

Базові наставляння з медитації.
Кюнзіг Шамар Рінпочє

Навчання про махамудре
1. Махамудра на санскриті означає Maha - великий, вищий, mudra - у даному контексті є синонімом dhatu, що означає "область або простір". Звичайно mudra переводитися як "знак", "положення рук". Махамудра як навчання спрямоване на розум як основу всього й показує суть розуму. Існують два аспекти розуму, перший - розум у стані заблудження, другий - розум у стані відсутності заблудження. У першому випадку розум не усвідомлює, у другому - усвідомлює. До усвідомлення суті розуму приводить медитація махамудри. Медитація, що дозволяє усвідомити суть розуму, і є суть махамудри.
2. Спочатку необхідно встановити - що таке розум? Для вивчення цього питання, що передує розумінню й усвідомленню, існує теорія сприйняття або логіки. Вона показує, як працює розум. Придбати це знання й розуміння означає зробити перший крок. Другим кроком буде використати отримане розуміння в медитації. Знання й розуміння робить нашу медитацію більше ясною й ефективною.
3. Природа розуму є однаковою у всіх істот; люди, тварини й навіть самі маленькі комахи мають той самий розум. Тіло є результатом кармичеських дій і, оскільки істоти мають свою карму, - вони мають своє тіло. Якщо хтось з них народився великим як слон або маленьким як комар, то це саме його карма. Однак основа розуму незмінна в усіх. Між істотами є різниця, у тому числі й у розумових здатностях, які залежать від тіла, але все-таки основа розуму одна в усіх. Розум є основою всього. Дії, чинені істотами, залишають отпе- чатки в розумі, які, дозрівши як нові, дії дають у результа- ті нове народження. Люди й тварини, володіючи кармическими тілами, мають також загальну карму й, оскільки мають видиму форму, можуть спілкуватися один з одним. 4.Усе, що б ми не сприймали, є відмінним від розуму. Іноді, у результаті позитивних дій, ми думаємо, що народилися людиною, потім народжуємося твариною й маємо сприйняття тварини, але у якому би стані розуму ми не народилися, воно має ілюзорну природу. Такий стан заблудження - народження за народженням внаслідок помилкового сприйняття - триває доти, поки ми не зуміємо змінити свій розум.
5. Емоції, що заважають, є тим, що народжує дії, і поки, що заважають емоції, існують, вони кореняться в заблудженні розуму. Так виникає цикл існування - заблудження, що заважаючі емоції, дії й карма. Зупинити цей процес - значить змінити заблудження розуму на його безпомилковий стан. І коли, після вивчення й розуміння стає ясно, що необхідно змінити розум, що помиляється, тоді залишається питання - як це зробити. Адже навіть Будда, стій він перед вами, не зміг би видалити ваші заблудження, забрати їх куди-небудь. Тільки ви самі можете це зробити.
 6. Тільки через медитацію можна усунути заблудження розуму й емоції, що заважають. Існує два підходи до цього. У Тхеравадє звертаються до понять "я" або "себе", що потім приводить до поняття "моє", виникненню емоцій, що заважають, і дій, що приводять, у свою чергу, до народження в існуванні, що складається з умов. Коли в результаті медитації відбувається усвідомлення, що немає незалежного існування "я", тоді усунуться емоції, що заважають, і звернення до поняття "я". Разом із цим віддаляється карма, тому що вона так само ілюзорна, як „его”. Втілевший цей підхід, перебуває у свідомості відсутності „его” або відсутності особистості, що є результатом цього виду медитації. У Махаяни існують інші методи медитації. Тут приділяють увагу на порожню суть розуму й, усвідомлюючи її, приходять до усвідомлення порожнечі всього. Що таке порожнеча? Порожнеча - це відсутність незалежного існування. Тільки з'єднання різних умов викликає існування явищ. Саме це мають на увазі, коли говорят про порожнечу всіх явищ. Розуміння - усвідомлення порожнечі розуму й порожнечі всіх явищ є - повне просвітління.
7. Всі явища, що виникають у нашому сприйнятті миру, є з'єднанням умов. Коли відбувається сприйняття, у ньому бере участь суб'єкт, об'єкт і безпосередній акт сприйняття суб'єктом об'єкта. Таке сприйняття має три умови. Перша умова - існування розуму. При його відсутності як суб'єкт так і об'єкт не сприймаються. Коли немає об'єкта, то сприйняття також не відбувається. І третя умова - наявність органів сприйняття. Якщо немає ока, носа, уха й ін., то навіть при наявності суб'єкта розуму й об'єкта сприйняття не виникає. Сам розум не має ні вух, ні око, ні носа, але при наявності відповідних умов він сприймає. Тому й говорять, що сприйняття нереально. Це навчання необхідно застосовувати в медитації.
У Махамудри існує система наставлянь, на ній побудований цей вид медитації. Спочатку необхідно заспокоїти розум, це практика шиней або шаматха, тому що медититуючий розум повинен перебувати в спокої. Зараз розум не може бути в одному стані, він бродить туди й сюди, він хвилюється. Треба навчити розум перебувати у стані концентрації на чомусь одному. Медитація в цьому випадку означає фокусування розуму, його зосередження. Поступово, з часом, виникає звичка перебувати в концентрації. Для того, щоб створити таку ситуацію, необхідно увесь час присвячувати медитації.
 У системі Тхеравади для того, щоб одержати медитативний результат - відсутність "я", необхідний певний, досить тривалий період часу безперервної медитації. Для досягнення цієї мети Буддою Шакьямуні й було створене первісне мона- шество. Цим досягалася головна умова - ізоляція від суспільства для зосередження в медитації. Цьому ж служив і спеціальний режим життя - сон, їжа та інше. А для того, щоб медитуючі не стали просто ізгоями суспільства, створений спеціальний одяг ченців.Таким чином, були створені умови для суцільної, зосередженної медитації. У системі Махаяни інший підхід. Вважається, що якщо є відданість медитації, то неважливо - чернець це чи ні. Все-таки медитація вимагає багато часу й енергії. Спочатку медитувати і домагатися заспокоєння буває незручно й важко. Зосередження саме не приходить, і медитуючий додає багато зусиль спочатку. Коли ж з'являється звичка до медитації, це означає, що перші перешкоди уже усунуті, тоді з'являється ретельність. Однак спочатку необхідно прикласти більші зусилля. Якщо розум звик до концентрації й заспокоївся, то стає можлива махамудра. І тільки при блукаючому й розумі, що відволікається, вона неможлива. Коли розум звик до зосередження, тоді досягаються ясність, гострота, стабільність. Розум тоді подібний до птаха в небі, рибі у воді. Існують різні рівні махамудри з відповідними повчаннями. Це односпрямованість, невигадування, "одновкусіє", не медитація. У якому випадку недоречно вчити махамудре? Якщо немає концентрації розуму, це даремно. Про співвідношення махамудри (чаг чен) і маха-аті (дзог чен), який метод найшвидший? "Маха-аті найшвидший шлях" - так говорять учителі тільки для наснаги учнів, а на справді, махамудра швидше ніж маха-аті, залежить тільки від вас. Для того, щоб займатися шіней і властиво махамудрой, необхідно створити основу, а потім треба особисто прийти до вчителя й попросити. Тут, в Елісті, залишається Кх’єнце Чечог, у нього можна попросити наставляння по махамудрі. Якщо сказати коротко, то весь зміст дхарми полягає в тім, щоб учитися ме- дитувати і досягати через це звільнення. Філософія, яка лежить в навчанні, служить для підтримки медитації, для заспокоєння розуму й для розуміння деталей медитації. Коли освоєна філософія, розум у медитації буде ясний і точний. Таким чином, потрібно не просто знати дхарму, але й учитися медитації. Останні зауваження. Якщо ви практикуєте дхарму, не шукайте чудес і сіддхі. Будьте обережні із учителем, тому що існує неправильна відданість учителеві. Тільки ви самі, коли розум знає дхарму, стаєте собі вчителем. Розум, що знає дхарму, стає сам собі вчителем.

 Далай Лама XIV
"Шлях блаженства: практичний посібник зі стадій медитації "

Система медитації, відома за назвою Ламрім, була основана у 18 столітті великим тібетським святим Атішей і одержала подальший розвиток у практиці багатьох поколінь тібетських подвижників. Вона вперше була описана в чудовій роботі Атіші за назвою "Світильник на шляху до просвітління". У ній сконцентрована суть усіх буддійських навчань про виховання розуму на різних стадіях медитативної практики. Видатна робота великих буддійських подвижників Цонкапи "Ламрім Ченмо" ("Велике пояснення щаблів шляхи до просвітління") ґрунтується на "Світильнику" Атіші й присвячена його глибокому дослідженню. Чарівність і краса навчання Ламрім відповідно до початкового задуму його авторів повинна полягати в поступовому підході до питань тренування розуму через медитативне споглядання, з урахуванням всієї складності людської свідомості. Практикуючи Ламрім, людина робить надзвичайну духовну подорож, поступово розсіюючи його завісу, що огортає, неуцтва. Методи цієї практики надзвичайно прості й раціональні, але разом з тим і надзвичайно глибокі. Від тих хто приступає до неї, не потрібно ніяких спеціальних знань або попередньої підготовки. Доказом же ефективності системи медитації Ламрім служать численні приклади великих подвижників минулого. Вона починається із простих вправ, спрямованих на придбання правильних поглядів і устремлінь, і приводить практикуючого до глибокого розуміння суті реальності й порожнечі, схованих за зовнішньою стороною явищ. У результаті такого збагнення ставляться під питання самі основи більшість тих загальноприйнятих уявлень, які є коренем всіх наших постійно, що змінюються емоцій, і таким чином виникає протиріччя між тим, як речі існують насправді, і тим як вони бачаться нам. Коли таке бачення досягає досконалості, виходячи за рамки подвійності й концептуальності на його основі розвивається всесвітній жаль бодхисаттви до всіх живих істот: це і є стан повного просвітління, при якому індивідуальність звільняється від будь-яких обмежень і здатна повністю реалізувати свій людський потенціал. "Шлях блаженства: практичний посібник з етапів медитації" - це переклад книги, в основі якої лежить усне навчання Його Святості Далай-ламі XIV, дане їм на основі Ламріма, що називається "Шлях блаженства, ведучий до всевідання" і написаного Панчен Лобсанг Чокі Г’ялценом. Це навчання було передано в головний храм Дхарам- сали в Індії навесні 1988 року. Первинний переклад зроблений під час занять, а потім звірений з магнітофонним записом. Використаний тут спосіб пояснення має практичне значення: традиція вимагає чотириразового повторення по основних розділах практики. Ці повтори об'єднані в даній книзі воєдино, що дозволяє представити навчання повністю й у зручному для читача виді. Основи медитації Ламріма пояснюються в рамках початкової, основної і завершальної практик. Книга розділена на три частини. Частина 1 присвячена введенню читача на духовний шлях буддійської практики й поясненню походження наставлянь Лам- рім.
Частина 2 розглядає елементи попередніх практик з погляду шести підготовчих шаблів. Вона закінчується наставленнями про діяльності в періоди між заняттями практикою й поясненням того, як, об'єднати попередні практики з основними медитаціями Ламріма. В 3-їй частини тематично розглядаються всі основні медитацій Ламріма таким чином, що їх зручно практикувати як у сполученні з попередніми практиками, описанними в попередніх главах, так і окремо. Визначальним елементом шляху Ламрім є практика способу життя бодхисаттви, а тому в третю частину включений опис ритуалу, за допомогою якого той хто навчається присвячує себе вступу на цей шлях. У цій главі наведені також інші важливі матеріали по практиці Махани, такі, як обітниці бодхисаттви й наставляння по практиці перетворення мислення. Для читачів, які захочуть зіставити розділи книги з оригінальною тібетською версією "Шляху блаженства", у Додатку 3 приводиться переклад змісту оригінального текста. У книзі прийнятий єдиний стиль викладу, що відповідає духу й особистому підходу до навчання Його Святості Далай-ламі.
Туатен Дзінпа, Христина Кокс
Частина I
Введення
1. Загальні відомості
Всі живі істоти мають уроджене відчуття себе, основанного на складених елементах тіла й свідомості, і це "я" природний образ вимагає щастя й прагне уникнути страждань. Цей природний інстинкт поширюється на всі форми життя,  існуючого у Всесвіті, незалежно від різниці в їхньому фізичному прояві. Саме він змушує всіх нас ставитися до самих себе як до найвищої цінності. Оскільки цей інстинкт існує, кожна людина має природне право домагатися свого щастя й прагнути уникнути страждань. Як говориться в " перевершеній безперервності" (Уттаратантрі), всі живі істоти рівною мірою мають здатність звільнити самих себе від пута страждань і хвилювань, а існування такої здатності вказує на наявність у всіх живих істотах уродженої природи Будди, або насіння повного просвітління. Людина відрізняється від інших істот наявністю використати свої розумові здібності, і при цьому має такий дарунок, як любов, доброта й чесність по відношенню до всіх живих істот. Важливо, щоб люди, які прагнуть пізнати всю глибину людської природи, не стали рабами материалізма. Існує об'єктивна можливість трудитися заради власного блага, і при цьому не втрачати щирості й чесності, тому що вся іронія полягає в тім, що, хоча основною метою розвитку матеріального добробуту є досягнення більшого щастя й спокою, у випадку, коли людина заповнює все своє життя турботами про матеріальне, не беручи до уваги потреби свого духовного життя, ця основна мета може бути так ніколи й не досягнута. Зовсім очевидно, що знання нашого розуму набагато сильніше й значніше знань тіла. Тому, якщо цілісність свідомості зберігається й після смерті, для нас стає надто важливо попіклуватися про свою посмертну долю. Важливо спробувати, опираючись на цю властивість свідомості, домогтися неминущого стану спокою й щастя, незалежно від того, можливо це чи ні. У цьому випадку найбільшою особистою турботою для нас стає досягнення такого стану. Коли ми мимохіть згадуємо про свідомість, це виглядає так, ніби ми говорили про щось едине, але якщо заглянути глибше, то виявиться, що існують різні види й рівні свідомості. Деякі види свідомості не бажані для нас, тому що, мешкая, вони заподіюють нам страждання, але існують і інші, розвиток яких веде до виникнення миру й спокою. Так що нашим важливим завданням стає навчитися правильно розрізняти ці дві категорії свідомості. У цілому, свідомість по своїй природі має властивості ясності й знання; вона також піддана змінам і трансформації. Тому сутнісна природа свідомості чиста і ясна, а це говорить про те, що заблудження, що забруднюють розум, не проникають у його основну природу. Всі пороки розуму (такі, наприклад, як неуцтво), які змушують нас страждати, є побічними й не властиві свідомістю в якості його невіддільної частини; вони нестабільні й існують у нас лише тимчасово, і тому їх можна послабити й навіть зовсім викорінити, якщо застосувати для цього необхідні протидіючі сили. Тоді наступить неминучий спокій і щастя. Як я часто відзначаю, у світі існують безліч різних категорій людей: хтось доотримується різних духовних переконань, хтось повністю їх заперечує, а хтось попросту байдужний до релігії. Зіштовхуючись із ситуаціями, які неможливо логічно пояснити, але які вимагають свого дозволу, люди відрізняються друг від друга здатністю справлятися з ними. Наприклад, особи, що не мають релігійних або духовних переконань, зустрічаючись із ситуаціями, що піддаються звичайному людському розумінню, успішно орієнтуються в них в будь-якій обставині, що перевершують їхнє власне розуміння, діють на них як шок, і спроби вирішити тут проблеми закінчуються лише розчаруванням і прикрістю. Той, хто практикує дхарму, краще розуміє життя й тому ніколи не губить мужності й віри - факторів, найбільш важливих для підтримки в людині духовної сили. Тому, значення духовного розвитку в житті кожного досконало очевидно. Буддійське вчення може запропонувати людині дуже багато чого. Існує безліч різних методів практики дхарми, і всі вони відрізняються друг від друга залежно від особистості. Деякі люди можуть повністю відректися від мирського способу життя й обрати шлях пустельника, присвятивши увесь свій час і сили медитації. Інші займаються практикою, дотримуючись загальноприйнятого мирського способу життя. Не варто помилково думати, що практику дхарми можна відкласти на майбутнє, коли для цього буде, так мовить відповідний  час; навпроти, вона повинна органічно ввійти у ваше життя прямо зараз. Зміст полягає в тім, щоб жити, керуясь благими заповідями дхарми, визначаючи ними напрямок і ціль свого життя. Якщо людина здатна зайняти таку життєву позицію, дхарма принесе користь не тільки йому як особистості, але поліпшить також суспільство, у якому він живе, у цілому. Hа самій справі, альтруізм є чудовим джерелом щастя й блага в нашому світі. Якби ми народжувалися в сфері існування, у якій розвиток альтруізму було б неможливо, ми виявилися б у практично безнадійній ситуації. На щастя, це не так. Як людські істоти, ми маємо все, що потрібно для духовного розвитку, і насамперед, саме коштовне - людський мозок. Дуже важливо, щоб ми не упустили велику можливість, даровану нам самим фактом наявності в нас людського тіла, тому що час по природі своєї скороминущ, і віне буде нас чекати. Природа речей така, що вони піддані процесам зміненням й розпаду. Тому надто важливо, щоб ми зробили наше нинішнє людське існування осмисленим. Раніше ми вже говорили про те, що всі живі істоти, так само як і окрема особистість, мають природне право домагатися свого щастя. Тоді в чому ж різниця між індивідом і всіма іншими? Різниця полягає в тому, що коли хтось говорить про свої справи, незалежно від їхньої важливості, він заклопотаний лише власною особистістю, коли як турбота всіх інших стосується благополуччя незліченної кількості живих істот. Різниця між двома цими турботами - у кількості. Далі, якщо особистість повністю незалежна й не пов'язана з іншими, та її байдужність до їхнього існування буде принаймні зрозумілим, але така ситуація неможлива. Всі живі істоти перебувають у тісному взаємозв'язку один з одним, і навіть особистий досвід щастя й страждання з'являється лише в результаті їх взаємодії. Залежність людини від інших людей не обмежується рамками повсякденного життя. Від навколишніх істот залежить весь духовний досвід особистості. Тільки у зв'язку з іншими особистість може розвивати такі людські якості, як всеосяжне співчуття, любов, терпимість, великодушність і ін. Навіть шляхетна діяльність Будди стала можливої лише тому, що існують інші живі істоти, во ім'я яких необхідно трудитися. Якщо людина подумає про все таким чином, то з'ясує, що домагатися свого власного блага, повністю зневажаючи положенням інших, украй егоїстично й тому несправедливо. Якщо порівняти власне благополуччя й благополуччя незліченного множества інших живих істот, то стане ясно, що благо інших невимірно важливіше й тому єдиним логічним, правильним поступком з боку однієї істоти буде відмова від власного блага заради загального благополуччя. І навпроти, приношення в жертву благополуччя багатьох заради блага однієї людини не тільки край  несправедливо, але й просто нерозумно. При такім положенні справ, коли ми використаємо свій розум для ре- шения питань, що вірно, а що ні, і черпаємо натхнення у вчинках великих бодхисаттв минулого, ми повинні додавати всі зусилля для того, щоб змінити наш звичайний, егоїстичний погляд на мир. Наша позиція відносно власного благополуччя повинна бути такою, щоб ми повністю були відкриті для служіння іншим - так, щоб з нашої сторони не залишалося ні найменшого натяку на власницьке відношення до того, чим ми володіємо, і до самого нашого життя. Ми повинні радуватися тому, що, будучи людьми, ми маємо щасливу можливість розвивати в собі альтруїстичні устремління, тобто культивувати той образ дій, які є вище вираження змісту людського буття. Якщо ми будемо наполягати, зберігаючи наші звичайні, егоїстичні погляди й поведінку, незважаючи на переваги нашого людського народження, то упустимо даний нам великий шанс, наше відношення до миру не повинне вподібнюватися відношенню тих, хто порушує порядок і спокій у суспільстві. Тому, надто важливо використати всю цінність данного нам у цей момент шансу, що з'явився лише завдяки наявності великої кількості сприятливих умов. Оскільки ми є людьми, що практикують дхарму, з нашої сторони дуже важливо протягом всього свого життя реалізовувати шляхетні принципи буддійського навчання й таким чином, досягать результатів практики дхарми. Практикуючі повинні бути прикладом для інших і демонструвати щиру цінність навчання. Адже якщо наше навчання залишиться лише концептуальним, теоретичним, і не буде реалізовуватися на практиці, то стане незрозуміло, у чому ж його щира цінність. Суть практики дхарми полягає в дисциплінуванні свого розуму, у приведенні його до стану, вільному від ненависті, прагнення й злих намірів. Суть усього навчання Будди може бути зложена у двох коротких заповідях: "Допомагай іншим" і "Якщо не в силах допомогти іншим, то хоча б не шкодь їм". Не варто думати, начебто окремо від наших фізичних і розумових здатностей існує ще щось таке, що називається "практикою дхарми". У текстах буддійського канону можна знайти різноманітні й часом що досить відрізняються друг від друга методи досягнення такої внутрішньої дисципліни. Завдання її досягнення може спочатку здатися складними, але якщо ми дійсно прикладемо всі свої зусилля, то незабаром побачимо, що вона зовсім не так і складна. Ми довідаємося, що таке затьмареність нашої свідомості, виявимо себе пійманими в мережі всіляких загальноприйнятих думок, негативних емоцій і іншого, але якщо ми зуміємо за допомогою практики дхарми підібрати пра- вильный ключ до своїх внутрішніх проблем, то легко розплутаємо цей клубок протиріч. Той, хто практикує дхарму, повинен не тільки ставити собі метою досягнення повного просвітління, але й прагнути протягом всього свого життя бути праведним і добросерцевим. Досить складно відповісти на таке фундаментальне питання, як питання про те, чи існує переродження й чи можливе досягнення повного просвітління. Однак при цьому абсолютно очевидно, що правильний - позитивний стан розуму й доброчесні вчинки ведуть до знаходження щастя й спокою, у той час як негативний стан розуму й дурні вчинки приводять до небажаних наслідків. Тому, якщо в результаті нашої практики дхарми ми зможемо полегшити свої страждання  відчути більше радості в житті, це саме по собі вже буде результатом, достатнім для того, щоб надихнути нас на подальші заняття. Навіть якщо нам і не вдасться досягти високого рівня духовної реалізації в цьому житті, ми зуміємо розвити хоча б альтруістичне устремління бодхичитти й станемо тоді ставитися до всіх істот як до наших кращих друзів. З іншого боку, якщо ми будемо чіплятися за позицію себелюбності, турботу лише про самих себе, за неправильні подання про внутрішню сутність явищ і речей, у нас не залишиться можливості досягти дійсного й міцного стану спокою й щастя розуму, навіть якщо всі живі істоти навколо нас будуть намагатися допомогти нам. Ми можемо переконатися в правильності такого висловлення на прикладі нашого повсякденного життя. Чим більше альтруізму ми розвиваємо протягом дня, тим спокой- її ми себе чувствуем. апротив, ніж більш егоїстично ми проявляємо себе, тим більше нас очікує неприємностей і розчарувань. Всі ці спостереження приводять нас до висновку, що добре серце й альтруістичні спонукання - справжнє джерело щастя, а отже, це і є щира коштовність. Зараз 21 століття, яке відзначається революційними відкриттями в багатьох областях знаннь. На протязі 18 -19 сторіч, у ті роки, коли були зроблені важливі наукові відкриття, релігія усе більше й більше віддалялась від науки. І багатьом здавалося, що вони, взагалі несумісні, але у 21 столітті, коли найважливіші досягнення науки збагатили людську думку новими знаннями, зненацька з'явилася нова тенденція. Люди, що займаються науковими дослідженнями, почали прояв- лять жвавий інтерес до духовних і етичних концепцій і, щоб досягти більше повного бачення життя й миру в цілому, готові передивитися свої позиції стосовно необхідності духовного розвитку. У наукових колах зростає, зокрема, інтерес до буддійської філософії. Через 10 років наш світ сильно зміниться як з матеріальної, так і з духовної точок зору.
2. Походження наставлень по вченню Ламрім  
Даного наставляння по навчанню Ламрім (етапи шляху) відносяться до одного з восьми відомих коментарів на Ламрім. Цей коментарій розглядають основні практики Ламріма й етапи, передуючі їм, у тісному зв'язку із практикою тантри; певні етапи медитацій пов'язані з тантричеськими візуалізаціями нектару, сходячого в тіло, і деякими іншими. Серед всіх восьми коментарієв тільки цей текст, написаний Ланчен Ламою Чокі Г’ялценом і називається "Шлях блаженства" 1, а також коментарій до нього, написаний Панчен Паладен Йеше й озаглавлений "Швидкий шлях" 2, пов'язані із практикою тантри, у той час як інші шість розглядають практики Ламрім тільки з погляду Колісниці досконалостей. У практиці Ламрім є дві лінії, і обидві вони виходять від Будди Шакьямуні: лінія глибокого розуміння, передана через Манджушрі, і лінія великої практики, що йде через Майтрейю. Ці дві лінії з'явилися як результат пояснення двох головних тим, що втримуються в преподаннях самим Буддою сутрах позамежної мудрості: навчання про порожнечу (зовнішня тема) і про етапи шляху ясного знання (таємне значення). Перше із цих навчань поширював Манджушрі, а друге - Майтрея. Атіша поєднує обидві лінії в єдине ціле, із чого пізніше виникли три лінії традиції Кадам. У Тібеті Атіша написав роботу за назвою "Світильник на шляху до просвітління", що стала основою для всіх наступних трактувань, що з'явилися пізніше в Тібеті. Великий Лама Цонкапа, що одержав передачі всіх трьох ліній традиції Кадам, написав свій Ламрім Ченмо ("Велике пояснення шляху до просвітління") а також другу (скорочену) версію цієї роботи, у якій опущено багато деталей, але в розділі, що стосується особливого осяяння, докладно говориться про Дві Істини. Він написав також ще більш коротку віршовану версію, названу "Гімни духовного досвіду". Далай-лама Третій, Сонам Г’ятсо, склав текст, озаглавлений "Суть чистого золота" (Ламрім Сершунма), що є коментарієм до самої короткої версії Ламріма, написаної Цонка - співай. Далай-лама П'ятий написав Ламрім, що коментує Ламрім Далай-лама Третього, і назвав його "Священні слова Манджушрі" (Джампел Шалунг), а Панчен Лама Чокі Г’ялцен написав даний текст, який називається "Шлях блаженства". Панчен Палден Йеше склав роботу, за назвою "Швидкий Шлях" і пізніше Дагло аванг Джампел написав Ламрім у віршованій формі. Ці вісім робіт і відомі як вісім великих коментарів, що стосуються етапів шляху. "Шлях блаженства" охоплює всі істотні моменти шляху сутри й тантри й має одне важливе достоїнство, що полягає в тім, що візуалізації в ньому складені способом, сприятливим для систематичного проведення медитацій. Є багато людей, які вивчили цей текст напам'ять і засновують на ньому свою практику, беручи його в такий спосіб за основу всього свого духовного шляху. Даний Ламрім був переданий покійним Кьябцзе Тріцзянгом Ринпоче. Оскільки коментаріїї передаються на основі особистого досвіду, традиція вимагає, давати їх чотири рази, що означає необхідність трьох повторень сьогодні й ще одного завтра. Що стосується передачі й вивчення подібного тексту, то дуже важливо, щоб наставник мав чисте устремління, альтруістичний намір принести благо своїм учням, а з боку учнів потрібно, щоб вони завжди зберігали навчання у своєму серці, мали альтруістичний намір принести благо всім живим істотам і присвячували заслуги, знайдені на шляху, досягненню блага всім істотам. Від вас, як від учнів, потрібно проводити візуалізації належним чином. Також необхідно поступати й із попередніми практиками, які розділені тут на шість розділів, які називаються Джорвей Чодруг, що часто скорочено вимовляється як Джорчо.
Шість підготовчих практик такі:
1) очищення місця для медитацій і розташування зображень, текстів і ступ, що представляють тіло, мову й розум Будди;
2) гарне розташування підношень, які в жодному разі не повинні бути отримані несправедливим шляхом;
3) сидіння на зручній подушці для медитацій у семичленній позі Вайрочани, повне прийняття притулку й розвиток аль- труістичеського устремління при правильному стані розуму;
4) візуалізація сфери благодаті;
5) виконання семичленної практики й підношення мандали охоплюючих всю суть процесу очищення недоліків і нагромадження заслуг;  
6) молитва до вчителів із проханням про дарування благословення.
Попередні практики можуть виконуватися також на основі гуру-йоги, названної Лама Чопа 4, або більше короткої версії, відомої за назвою "Сто божеств радісної обителі" (Гаден Лхагьяма). У цій практиці важливий не стільки ритуал, скільки правильна візуалізація. Суть полягає у виконанні в плині всього дня візуалізацій, про які говорив вам учитель. Відповідно до пояснень, ваша візуалізація не повинна виконуватися так, щоб вам здавалося, начебто ви дивитеся на щось, що перебуває поза вами; навпроти, ви повинні з'єднати візуалізацію із власним розумом, прагнучи прив'язати її до свого стану й у такий спосіб прямо впливати на свою свідомість і дисциплінувати її. Візуалізація, пов'язана з тими частинами практики, які вчитель дає протягом дня повинна здійснюватися щодня, а іншу частину практики ви можете переглядати в думках. Це легко можна виконувати, спираючись на деяку подобу короткого перерахування; такі скороченні описи дуже прості й зручні. Якщо є можливість, ви повинні діяти саме так; якщо ж ні, то із цим нічого не зробиш. Займаючись подібними практиками, дуже важливо повністю зосередитися на них і не дозволяти своєму розуму відволікатися, які б інші випадкові думки не виникали. Не дозволяйте вашому розуму збитися зі шляху, направте його в русло тієї практики, якою займаєтесь, будь то практика споглядання або практика занурення. Якщо ви дозволяєте собі відволікатися на думки, ніяк не пов'язані з вашою практикою, це може сформувати у вашому розумі погану звичку відволікатися. Тому прямо із самого початку періоду медитациії налаштовуйте себе на те, що ви ніколи не дозволите своєму розуму відхилитися від практики. Надалі важливо строго дотримуватися тієї медитації, якою ви маюте намір займатися. Правильно займатися практикою, навіть недовго, набагато краще, ніж провести багато часу, відволікаючись по різноманітних приводах. Головну увагу варто приділити якості, а не кількості. Ви також повинні знайти способи переборювати порушення й млявість розуму, які можуть залежати й від зовнішніх факторів, таких, як клімат або харчування. Причина того, що ми не здатні просунутися взагалі ні на крок уперед, незважаючи на те, що наше життя так довго пов'язана із дхармой, може полягати в тім, що ми не були зібрані й уважні в тій мері, у який цього вимагає дана практика. Саме тому зосередження розуму при виконанні практики дуже важливо; якщо ви досягли цього, то у вас є всі шанси змінитися до кращого. Іноді ви можете падати духом. У подібних обставинах дуже важливо зрівняти ваш розум, ваш образ думки й дій, якими вони були десять, п'ятнадцять, двадцять років тому, з тим станом розуму, у якому ви перебуваєте зараз. Побачивши, що ви чогось досягли, ви безсумнівно надихнетеся. Ви зможете відзначити серйозні зміни, які відбулися у вашому розумі, переконатися в тім, що ваш інтерес до дхарми став сильніше, ваша віра вкоренилася й ви набагато рідше засмучуєтеся. Повна назва даного тексту "Практичне керівництво до етапів шляху Просвітління: Шлях блаженства, ведучий до всевідання". Текст випереджається піднесенням хвали своєму духовному вчителеві, що розглядається як єдиний з Буддою Ваджрадхарой. Будда Шакьямуні, засновник шляху сутри, проявляється у вигляді Будди Ваджрадхари, засновника тантричеських навчань. Цей текст містить у собі все істотне, що є в навчаннях сутри й тантри, і поклоніння зв'язане саме із цим, оскільки успіх просування, особливо по тантричеському шляху, цілком залежить від одержання вами початкової присвяти від свого духовного вчителя. Дуже важливо, як це відзначає Лама Цонкапа в "Ламрім Ченмо", мати гарну опору на досвідченого духовного наставника. Тому дуже велика увага приділяється практиці поважання вчителя. Всі великі традиції тібетського буддизму відзначають особливу важливість для практикуюих виконувати спеціальну практику шанування гуру. Коли віра й переконаність стають основою для кожної із цих практик - будь то Махамудра (Велика печатка) або Ламрім, - у практикуючих з'являється можливість досягти величезного духовного прогресу. Багато хто говорили, що переконалися в цьому на власному досвіді. Великий Будда в різних текстах по винайє, праджняпараміте й тантре сам указав ті якості, якими повинен володіти духовний учитель в області різних видів практики. Лама Цонкапа у своїй роботі "Ламрім Ченмо" докладно описує якості ідеального духовного наставника 5. Тому учні самі можу скласти собі подання про те, чи володіє ними особистість, у якій вони шукають свого гуру. Важливо обпертися на людину, здатну показати вам щирий шлях, що веде до просвітління. Якщо ж ви вже довірилися вчителеві, важливо домогтися повної довіри до нього й у думках, і у вчинках. 
"Ламрім Ченмо" ділиться на чотири частини:
1) виняткові якості автора, покликані продемонструвати аутентичність навчання;
2) виняткові якості вчення, покликані викликати повагу до наставлянь;
3) причини, по яких текст, що володіє цими двома винятковими якостями, повинен вивчатися й викладатися;
4) етапи для просунутих учнів, містять конкретні інструкції.
Для того щоб навчання або текст уважалися аутентичними, їхнє походження повинне простежуватися безпосередньо від попередніх наставлянь самого Будди. Наставлення Ламріма ведуть своє походження від сутр Праджняпараміти, преподаних Буддою. Корінним текстом Ламріма вважається написана Майтрєйєй робота "Намисто ясного збагнення" (Абхісамаялан-кара), особливо та частина в шостому розділі, що пов'язана з "послідовною практикою". Ця робота розділяє всі стадії духовного шляху бодхисаттви до повного просвітління на чотири категорії практики:
1) всеціла практика (намцог джорва);
2) вища практика (цемой джорва);
3) послідовна практика (тхаргій джорва);
4) миттєва практика (кечігмай джорва).
Джерелом медитацій системи Ламрім є віршовані строфи наприкінці тексту "Абхісамаялан-кара", що підсумують зміст усього тексту в трьох частинах, а саме: трьох об'єктах медитації, чотирьох практиках і кінцевому досягненню трьох тіл будди. Є також окремі строфи й у четвертому розділі, у яких підкреслюється особливе значення віри в духовного вчителя й упевненості в законі причинності. Цей розділ також описує процес розвитку альтруістичної мотивації, бодхичитти, і здійснення потім реальних учинків, що представляють собою практику шести досконалостей, - у такий спосіб охоплюючи всю практику Ламрім. Існують дійсно різні шляхи й способи здійснення практики дхарми, що враховують різні здатності, інтереси й потреби практикуючих. практиках.
Стиль і методи проходження шляху, як вони описані в Ламрімє, ведуть своє походження від індійського майстра Атіші. Сам він був родом з Індії, але оскільки його робота про етапи шляху була створена в Тібеті, він урахував у ній менталітет і потреби тібетців і написав керівництво в Трьох частинах для виконання повної, але разом з тим короткої практики. Тому Лама Цонкапа, викладаючи на початку своєї книги "Ламрім Ченмо" виняткові якості автора, описує достоїнства самого Атіші, маючи на увазі тим самим, що саме він і є дійсним автором цієї роботи. Доброта Атіші стосовно тібетців воістину безмежна. Тому що традиція Гелуг пізніше стала відома як традиція нового Кадам, відповідно традиція Атіші стала називатися старою Кадампа. Традиція Кадам, що відбувається від Атіші і його старшого учня Дромтонпи, була дійсно дуже виразною в викладі, прямою, практичною, зі зрозумілою і ясною теорією. Різні версії Ламріма Лами Цонкапи, засновані на "Світильнику" Атіші й у розділі, що стосується особливих прозрінь, доповнюються матеріалом, узятим з головних робіт таких великих індійських учителів, як, наприклад, Агарджуна. У цих розділах він не тільки систематично пояснює способи, що дозволяють культивувати два фактори шляху: мудрість і метод, але також висвітлює багато питань, які до нього залишалися не зрозумілими.