Сучасні богошукання (неорелігійні рухи)

Неорелігії й глобальне мислення

Ситуація сьогодення, яку називають кризою виживання, потребує спільних поглядів на вирішення глобальних проблем, що постали перед людством. Тому на часі не протиставлення «свого» і «чужого», а пошук нових спільних духовних начал та життєвих орієнтирів, нових цінностей. Такий пошук, на думку багатьох наших сучасників, не може оминути релігій. Але традиційні релігії з різного ґатунку причин сьогодні не готові забезпечити людству духовну унію. Тому цю місію все активніше покладають на себе неорелігії — нетрадиційні вірування, що нині набули поширення практично на всій планеті. Так, за даними «Британської Енциклопедії» (1996), на середину 1995 р. у світі нараховувався понад 121 млн. прихильників нових релігій. Тобто понад 2 відсотки населення планети є симпатиками новітніх релігійних течій. І якщо з 1980 по 1993 р. приріст кількості послідовників нових релігій становив 33 відсотки, то, за прогнозами, до 2006 р. вона збільшиться ще на 67 відсотків при 20-відсотковому зростанні населення нашої планети. Цікаво, що у жодній із давно існуючих релігій не очікується подібних масштабних темпів зростання. Таке активне релігієтворення зумовлено цілою низкою причин, серед яких:
— криза західної цивілізації, що спонукає до спроб синтезувати західну та східні релігійні традиції;
— трансформація світоглядних парадигм, спричинена науково-технічною революцією XX ст. та суперечностями індустріального (постіндустріального) суспільства;
— загальна демократизація суспільства та утвердження в ньому особи в широкій гамі її прав, яка інколи робить світоглядні орієнтації та релігійне усвідомлення дійсності недостатньо зрілими і загартованими;
— криза традиційних церков і традиційної релігійності, які вже не відповідають релігійним потребам сучасного віруючого, особливо молодого;
— руйнація міжособистісних стосунків, насамперед сімейних; розрив наявних ще донедавна зв'язків поколінь, що спричиняє послабленість традиційної релігійності та дає змогу молодим не успадковувати релігію «батьків та дідів»;
— готовність новітніх релігійних течій до духовного об'єднання людства. Не приділяючи особливої уваги порівняльному аналізу своїх учень, а часом і нехтуючи ним, вони проповідують принципи істинності, цінності й взаємодоповнюваності всіх релігій. Це робить такі об'єднання відкритими для послідовників будь-якого іншого віровчення. Привабливою для нових прихильників є і неперсоніфікованість їх богів, що найчастіше виступають як Абсолютний Розум, певна Духовна Сутність, Об'єктивний Закон.

Неорелігії — синкретичні й універсальні утворення, що поєднують у собі як елементи багатьох існуючих релігій, так і ідеї теософії, антропософії, сучасні філософські й богословські доктрини, астрологію й окультизм, біоенергетику й екстрасенсорику, містичну уфологію тощо.

Прагнення до міжрелігійного синтезу, на думку теоретиків і засновників неорелігій, здатне забезпечити перехід людства до глобальної єдності, оскільки відповідає вимогам нової світоглядної парадигми майбутнього. Вони не протиставляють культурні цінності планети, а показують шляхи їх співіснування. Демонструючи найрізноманітніші форми поєднання мудрості Сходу і раціональності Заходу, неорелігії часто виходять за межі власне релігійної проблематики. Все активніше апелюючи до найновіших відкриттів біології, генетики, психології, хімії, фізики, філософії, неорелігії дають змогу своїм прибічникам усвідомити себе як жителів Землі, а не лише громадян певної країни. Таким чином вони формують не локальний, а планетарний, загальнолюдський патріотизм.

Неорелігійні вчення пропонують своїм прихильникам нову сакральну інтерпретацію дійсності, нове розуміння соціальних питань та сучасних глобальних проблем і дають якісно нову програму їх вирішення. Водночас вони намагаються задовольнити вибагливі смаки й потреби сучасних шукачів істин, які жадають життєвого комфорту, душевного спокою, глибинного самоусвідомлення, цілісності та значущості власного буття.
Богошукання орієнтального напряму

Сказане найбільше виявляється у релігійних утвореннях орієнтального напряму. Їх репрезентують Товариство свідомості Крішни (рух «Харе Крішна»), дзен (чань)-буддизм, Нітерен, Послідовники Саї-Баби, Громади Шрі Чинмоя, міжнародне товариство «Всесвітня чиста релігія» (саха-джа-йога), організація «Трансцендентальна медитація», Товариство Шрі (Гхош) Ауробіндо (інтегральна йога). Більшість цих релігійних організацій базується на принципах неоіндуїзму або є буддійськими течіями.

Товариство свідомості Крішни. Це одне з найпоширеніших неорелігійних утворень, що започатковане у середині 60-х років XX ст. у США. Його засновник — Бхактиведанта Свамі Прабгупада (1896—1977). Товариство є універсальним релігійно-культурним рухом, що пропагує ведичні знання (космологічні, антропологічні, соціальні, медичні) й брахманську культуру (чесність, контроль за почуттями, терпимість, повне знання, віру в Бога тощо) та поширює «свідомість Крішни» (уявлення про Всевишнього, способи відданого служіння йому). Така свідомість, на їх переконання, в кожної людини — як споконвічна любов до Бога. Головне завдання Товариства — розбудити її, виявити, допомогти звільнитися від оков тіла; поринути у чистий дух задля єднання з Богом. Цьому покликана сприяти як певна медитативна система, так і своєрідна інтерпретація індуїстського канону — «Бхагавад-Гіти», «Бхагавата-Пурани», «Брахма-Самміті».

Ідеалами крішнаїзму є:
— любов до Крішни, віддане служіння, непорушна віра й тверда надія на нього;
— любов до людей, милосердя (оскільки всі люди є діти Божі, в кожному — відблиск його величі);
— рівність усіх людей перед Богом та, як наслідок, між собою; чистота моральна й тілесна;
— покірність і скромність;
— стійкість та терпіння у випробуваннях.

Рух є політично нейтральним. Основні вимоги до поведінки крішнаїтів: вегетаріанство; відмова від вживання токсичних речовин (спиртного, наркотиків, чаю, кави, тютюну); уникнення позашлюбних стосунків; ігнорування азартних ігор тощо.

Дзен (чань)-буддизм. Дуже впливовим є і дзен (чань)-буддизм, що став надбанням західної культури в XX ст. Послідовники цього напряму є в США, Франції, Англії, Німеччині та багтьох інших країнах світу. Дзен (чань) як релігійно-містичний рух виник внаслідок поєднання на китайському ґрунті багатьох буддійських напрямів (мадх'яміків, йога-чарів тощо).

Японське слово «дзен» (китайське «чань») сягає своїми витоками санскритського «дх'яна», що означає «медитація». Дзен-буддисти і є прихильниками медитації, яка, на їх переконання, тільки й здатна виявити первісну природу людини, посприяти пробудженню індивіда, осягненню ним істинної природи речей. Медитація — інтелектуальна діяльність, спрямована на досягнення стану поглибленої концентрації, коли людина звільняється від негативних переживань, крайніх емоцій, що сприяє своєрідному піднесенню духу.

Медитативна практика має формувати здатність цілісно сприймати буття, породжувати можливості для індивідуального вдосконалення та соціальної терапії. Вона повинна відкрити шлях до пізнання своїх особливостей, забезпечити повну відкритість індивідів один одному. Тому основою дзен-буддизму є «передавання істини від серця до серця» і вчення про дунь у (раптове просвітлення).

Нітерен. Поруч із дзен-буддизмом існує й сучасна школа японського буддизму — Нітерен, названа так на честь відомого в Японії вчителя Лотосової сутри бодхисатви Нітерена (1222—1282). Цю школу репрезентують у різних країнах ченці ордену Ніппондзан Мьоходзі, що виник у 1917 р. за ініціативою релігійного діяча Нітідацу Фудзії (1885—1985). Орден характеризується пацифістськими поглядами. Його прибічники проводять активну миротворчу діяльність — організують різні антивоєнні акції, марші миру тощо.

Послідовники Саї Баби. У 1926 р. в Індії народився найвідоміший у світі гуру Шрі Сатьї Саї Баба. Нині його послідовники вважають гуру чудотворцем, аватарою (втіленням) Бога, що здатен зцілювати людей і духовно, і фізично. Головною метою Саї є відродження, з одного боку, прагнення людини до духовності, а з другого — бажання людства жити в мирі й співпраці. Звідси, на його думку, й першочергове завдання — об'єднати всіх в одну-єдину сім'ю, яка б функціонувала на засадах істини, праведності, миру, любові і злагоди на планеті. Тому діяльність поширених по всьому світу центрів, що охоплюють прихильників Саї Баби, спрямована на розвиток духовної сфери (участь у бхаджанах — піснеспівах, що славлять Бога і всі релігії, медитації), поширення освіти (безкоштовні школи, різноманітні освітні гуртки і об'єднання тощо) та служіння нужденним, хворим, людям похилого віку, розумово відсталим, іншим соціально вразливим і незахищеним людям. Кодекс поведінки і десять принципів життя послідовників Саї Баби мають загальнолюдський зміст і схожі на етичні кодекси інших релігій.

Громади Шрі Чинмоя. Індійське коріння мають і Громади Шрі Чинмоя, члени яких поділяють погляди індійського поета, філософа, громадського діяча Шрі Чинмоя (народ, у 1932 p.). У своїх творах «Внутрішня незалежність» (1974), «Медитація» (1978), «Світло Сходу для західного розуму» (1989), «Душа-подорож мого життя» (1991) та ін. мудрець викладає своє бачення духовного прогресу. Воно полягає у всебічній діяльності на принципах любові, відданості і самозречення. На його думку, тільки сформульована ним філософія любові виражає найглибший, найінтимніший зв'язок людини і Бога, які є двома аспектами тієї самої єдиної свідомості. У складній драмі життя, переконує Шрі Чинмой, людина сповнює себе у Всевишньому, усвідомлюючи, що Бог є найвищою власною сутністю людини. Всевишній розкриває себе через людину, яка постає як його особливий інструмент для перевтілення і вдосконалення світу. Головна мета вчення — всебічне духовне і фізичне вдосконалення особи через пізнання своєї суті, пошук і відкриття духовних істин. Шляхами досягнення цієї мети є практичні дії: цикли лекцій, концерти, спортивні змагання, екскурсії та інші культурні заходи.

Товариство «Всесвітня чиста релігія». Походить із Індії й «Всесвітня чиста релігія», де в 1970 р. її засновниця Шрівастава Нірмала — Шрі Матаджи Нірмала Деві (народ, в 1923) реанімувала давню забуту систему духовного сходження і самооздоровлення, відому як сахаджа-йога. Вчення Шрі Матаджи побудовано на переконанні, що в кожній людині є енергія чистого бажання (кундаліні), що відображує Святий Дух. Опанувавши спеціальний метод медитації та молитви, людина самореалізується через усвідомлення власного духу, тобто шляхом пробудження життєвої сили кундаліні. Завдяки зростанню цієї сили-енергії, що виходить у формі прохолодних вібрацій, в людині нібито народжується світло. У ньому вона не лише бачить істинну себе, а й розуміє, що їй слід робити на шляху самовдосконалення. На переконання послідовників Шрі Матаджи, той, хто пробудив у собі таку енергію, з'єднується з космічною всепроникаючою енергією божественної любові, в них виникає внутрішня потреба дотримуватися заповідей Бога. Отже, сахаджа-йога намагається зробити будь-яку релігію внутрішньою та природною. А відтак «Всесвітня чиста релігія» постає квінтесенцією всіх релігій, прагнучи поєднати в собі все найкраще, що в них є.

«Трансцендентальна медитація». Культ чуттєвості завдяки інтуїції й спогляданню дає змогу зануритись у глибини власної душі, вивільнитися від «гніту» інтелекту, розширюючи таким чином можливості свідомості. Тому сьогодні досить популярними є й орієнтальні культи, в основу яких покладено медитативну практику. Окрім вище названих, це культова організація «Трансцендетальна медитація», що виникла наприкінці 50-х років у США завдяки зусиллям індійського йога та гуру Махариши Махеш Йоги, відомого як персональний гуру ансамблю «Бітлз». Засновник культу називав медитацію найкращою молитвою, яка веде до Творця. Медитація, на його думку, розкриває небачений потенціал людини, дає їй змогу прилучитися до «космічної праенергії», заблокувати негативні емоції й розумові штампи, підготуватися до пробудження творчих здібностей та успішного вирішення особистих проблем. Центри (університети) «Трансцендентальної медитації» розташовані по всьому світу. У них інструктори за помірну плату протягом кількох місяців навчання посвячують неофітів і дають кожному з них індивідуальну мантру — таємне санскритське слово, яке необхідно постійно повторювати під час щоденної 20-хвилинної медитації. В Україні два таких університети (у Києві та Херсоні), в яких пройшли курс навчання майже 5 тис. осіб.

Товариство Шрі (Гхош) Ауробіндо (інтегральна йога). Не можна не згадати й про інтегральну йогу — релігійно-філософську систему, створену в середині XX ст. видатним індійським філософом Ауробіндо Шрі (Гхошем). Вміло поєднавши світоглядні принципи Сходу (досвід усіх головних йог) і Заходу (досвід релігій і наукових досягнень), Ауробіндо вдалося уникнути багатьох суперечностей, що неодмінно виникають між наукою і релігією, матерією і духом при вирішенні фундаментальних світоглядних проблем. Головна мета інтегральної йоги — утвердження божественного в усіх сферах людського буття — фізичній, соціальній, духовній. Таке утвердження можливе завдяки очищенню свідомості, яка мусить бути захищеною від будь-яких впливів, зануреною в сон, відгородженою.
Неохристиянські рухи

На теренах поширення християнства виник також неохристиянський рух, що репрезентований різноманітними місіями, новітніми церквами: Богородичною церквою, харизматичними об'єднаннями, Новоапостольською церквою, Церквою Христа, Церквою Ісуса Христа Святих останніх днів (мормонами), Церквою останнього заповіту (віссаріонівцями) та ін.

Абсолютній більшості з них притаманні кілька спільних ознак. Зокрема, всі вони критикують ортодоксальне християнство як таке, що відійшло від початкових традицій, і проголошують свої релігійні утворення єдино істинними, відроджувальними місіонерськими християнськими рухами. Всі претендують на виняткове знання і єдино вірне тлумачення Біблії тощо.

Богородична церква. Це неохристиянське об'єднання вважає себе спадкоємцем Російського самодержавного православ'я і духовним нащадком Істинно-православної (катакомбної) церкви та світового Маріанського руху. Свою віросповідну приналежність визначає як «вселенську Богородичну віру». Організаційно церква сформувалася у 80-х роках XX ст. в Росії і була зареєстрована у 1992 р. як Церква Божої Матері, що преображається. Це об'єднання прагне синтезувати католицизм та православ'я з деякими елементами східних релігій і язичництва. Прихильники Богородичної церкви проголошують себе Церквою царства Божого, яке Божа Матір за дорученням Святої Трійці повинна збудувати на землі, підготувавши другий прихід Ісуса Христа.

У культовій сфері церкви помітне особливо шанобливе ставлення до образу Діви Марії. Практикуються так звана «пластична молитва», медитації, щоденні молитви, що супроводжуються міркуваннями про найактуальніші події земного життя Господа і Богородиці.

Російську православну церкву Богородична церква вважає «притулком Сатани», а її патріарха — «червоним драконом». З одного боку, віруючі церкви переконані, що Росія завинила перед Богом і світом за спроби утвердити «диявололюдську цивілізацію» — комунізм, а тому має покаятися. З другого — постійно підкреслюється месіанська роль Росії у світі, можливість утвердження на її території цивілізації, тотожної апостольському буттю «Духовного Ізраїлю III Заповіту». Появу Богородичної церкви її організатори розглядають як вияв Божого провидіння, а тому закликають інші християнські конфесії до визнання її постулатів і відмови від попередніх переконань. Богородична церква входить до Міжнародної ради общинних церков, визнається Вселенською Маріанською церквою. Вона має свою громадсько-просвітницьку організацію — «Фонд Нової Святої Русі».

Харизматичні об'єднання. Поширений серед християн і харизматичний рух, послідовники якого вірять у дари Духа Святого (дари благодаті), які виявляються після хрещення ним.

Харизма (гр. charisma — дар) — благодать, Божий дар, особлива сила, дарована апостолам Святим Духом у Єрусалимському храмі на П'ятдесятницю для подолання гріховності та спасіння.

Харизматичні настрої у християнстві були завжди. У всі часи були люди, які вірили у хрещення Духом Святим, ознакою якого вважалася здатність говорити різними мовами тощо.

Згідно з ученням харизматизму кожному віруючому визначене хрещення Святим Духом зі знанням «інших» мов. Вони визнають повноту дарів Святого Духа, які розподіляються з його волі серед усіх віруючих та діють у церкві. Харизмати визнають водне хрещення через занурення у воду і обіцянку Богу доброї совісті. Вічною батьківщиною для харизматів є небеса, звідки вони й очікують Господа Ісуса Христа, який має прийти, аби судити мертвих і живих. А поки всі церкви, місії та інші християнські організації повинні об'єднати зусилля у справі молитви, євангелізації та у громадській діяльності, не протидіючи одна одній.

Головна мета харазматичного руху — навернути людей та церкви до розуміння Біблії й християнства так, як це робили апостоли після того, як Ісус Христос дав їм доручення, сказавши: «Ідіть по цілому світові, та всякому створінню Євангеліє проповідуйте! Хто увірує й охреститься, буде спасений, а хто не ввірує, засуджений буде. А тих, хто ввірує, супроводити будуть ознаки такі: у Імя Моє демонів будуть виганяти, говоритимуть мовами новими, братимуть змій; а коли смертодійне, що вип'ють, не буде їм шкодити, то кластимуть руки на хворих, і добре їм буде!» (Мк. 16:15—18). Харизматичний рух репрезентує церква «Нове покоління» — об'єднання п'ятдесятницького спрямування, що входить до Церкви повного Євангелія. Заснована церква у Ризі 1989 p., де нині розташований її керівний центр.

Члени церкви «Нове покоління» вірять в єдиного Бога і хрещення Духом Святим на 50-й день після воскресіння Хрнста. Визнають два таїнства: водне хрещення і вечерю Господню (причастя), а також священнодійства — шлюб, молитву благословення дітей, молитву за хворих і рукоположення. Проповіді супроводжуються славленням Христа, життєствердними музикою, співом, танцями і глосолаліями.

Глосолалія (гр. glossa -— незрозуміле слово і lаlіеn — говорити) — розмови віруючого з Богом «незнайомою» («іншою») мовою при сходженні на нього Дука Святого, що досягається системою тривалих постів, особливих настанов і молитов.

Церква проводить активну духовно-просвітницьку та соціальну роботу, а також співпрацює з іншими харизматичними церквами.

Новоапостольська Церква. Виникла в Англії 1832 р. як наслідок релігійного руху за відродження первісного вчення Ісуса Христа. Нині керівний центр церкви розміщено в м. Цюрих (Швейцарія). Очолює її першоапостол, рішення якого з церковних питань є загальнообов'язковими для членів цього релігійного об'єднання. Прихильники церкви здійснюють три таїнства: хрещення водою, закарбування Духом Святим і причастя. Парафії Новоапостольської церкви країни (регіону) утворюють апостольський округ, яким керує апостол.

Церква Христа. Перші громади Церкви Христа з'явилися у США. Нині у багатьох країнах світу діють кілька тисяч таких громад. Вона представлена широкою мережею незалежних релігійних утворень, які мають спільну чітко визначену мету — повернутися до первісної простоти й ідеалів раннього християнства. Церква Христа проголошує Біблію, і в першу чергу Новий Завіт, основою свого віросповідання і діяльності та закликає віруючих ревно дотримуватися постулатів своєї віри; наповнювати первісні християнські ідеали реальним життям, конкретними кроками наслідуючи Ісуса Христа. Церква відмежовується від сучасного християнства, яке, на її думку, своєю модернізацією, а згодом і поділом на три самостійні гілки, відійшло від ортодоксальних принципів і положень. Культова практика передбачає п'ять ритуалів, що відповідають текстові Святого Письма: спів і молитва, проповідь, складання дарів, ламання хліба та причастя вином. Хрещення визнається тільки у свідомому віці. Воно проводиться шляхом короткочасного занурення в воду. Оскільки кожна місцева громада існує автономно, церква не має забюрократизованої системи управління. Місцеві громади очолюють старійшини, яких обирають на зборах віруючі і які координують свої дії під час спільних благодійних акцій.

Церква Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони). Американське коріння має й Церква Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони), що була заснована 1830 р. Джозефом Смітом (1805—1844). За легендою, йому явився ангел Мороній і вказав місце, де зберігалися особливі дошки з давніми письменами ізраїльського пророка Мормона. Основи віри мормонів викладено у «Книзі Мормона», а також у працях Д. Сміта «Вчення і заповіти», «Дорогоцінна перлина». Вони визнають, хоча й у дещо своєрідному трактуванні, Святу Трійцю (Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Святого Духа), викупну жертву Христа, спасіння і Месію. Вважають себе обраними свого життя. Мормони вірять у дар «іномовлення» та його тлумачення, божественне одкровення, можливість побудови Сіону (Нового Єрусалиму) на Американському континенті та у райське царство на Землі.

В основу культової практики церкви покладено чотири таїнства: хрещення із досягненням 8-річного віку через занурення у воду, рукоположення (священство); таїнство шлюбу у двох різновидах — земного і вічного; причастя хлібом і водою. Прихильники церкви вважають себе не рабами Божими, а його дітьми. Вони переконані, що щастя приходить до людини не через страждання і постійне спокутування гріхів, а через праведні земні діяння. Надзвичайно цінуються родинні стосунки, які для них є священними. Церква Ісуса Христа Святих останніх днів має понад 10 млн. прихильників у різних країнах Європи, Азії, Африки, Латинської Америки, Австралії. Очолює церкву президент, що вважається пророком. Допомагає йому керувати численними й різнонаціональними громадами розгалужена владна система священиків, до якої входять 12 апостолів, кворум сімдесятьох, «Керуючий єпископат» та патріарх церкви. Духовенство в мормонів поділяється на Ааронове (молодше) та Мелхиседекове (старше). Головним адміністративним центром мормонів є м. Солт-Лейк-Сіті, що у штаті Юта (США).

Церква останнього заповіту (віссаріонівці). Російське за походженням об'єднання. Його послідовники вірять у те, що Бог — Отець небесний звертається до сучасних людей через Слово Живе — засновника церкви Віссаріона (Сергія Торопа — народ. 1961 p.). Віссаріон проголосив себе Сином Божим, покликаним повідати народові «останній заповіт від Отця», який ніби є дороговказом людству на сучасному етапі його розвитку. Вчення Віссаріона викладено у віроповчальному тексті «Слово Віссаріона, що являє Останній Заповіт від Отця небесного, який його послав». Згідно з ним Всесвіт — результат волі великого творчого начала, що існує у сфері тонких полів і енергій та пронизує весь Космос. Оскільки Всесвіт розвивається за принципом гармонійної доцільності й законом карми, то кожна людина є носієм зародку нової гармонії, яка актуалізується з появою у Всесвіті Бога-Сина. Щоб набути статусу помічника Отця свого, людина має пройти певний підготовчий етап: навчитися керувати своєю плоттю, наповнювати працю любов'ю, добром, милосердям, корисною собі та світу творчістю.

В основі вчення Віссаріона п'ять основних ідей:
1) творець Всесвіту (Абсолют) є матеріальним, він ні добрий,ні злий;
2) творець душ людських — Отець небесний — творець добра, джерело Святого Духа;
3) Отець небесний є джерелом духу життя, який, злившись із енергією серця Землі-Матері, породив Сина Божого;
4) існують пекло, рай і переселення душ;
5) у суспільстві перебуває вірус зла — диявол, якого люди породили своїми гріховними помислами.

Визнається також існування позаземного Розуму (Розуму Всесвіту, позаземних цивілізацій). Дозволяється вільно тлумачити євангельські тексти. Свою специфіку має й культова практика. Церковні обряди: спільна молитва, священне коло, індивідуальна духовність у праці, таїнства вінчання, хрещення, сповіді. Вважається, що прощення гріхів відбувається не через молитву чи сповідь, а через добрі справи. Церква засуджує матеріальний добробут, заперечує владу і закликає до суворого вегетаріанства. Церковні свята: Відродження і Єднання, День сповіщення, вінчання, Воскресіння Христове. Храмом душі визнається людський мозок. Отже, вчення Віссаріона — своєрідне поєднання космології, практики йоги та християнства. У сан священнослужителів церкви висвячує сам її глава — Віссаріон. Керувати церквою йому допомагає Центральна рада, яка вирішує здебільшого матеріально-фінансові проблеми. Мета церкви — єднання народів світу в одну планетарну спільноту і злиття всіх релігій в одну.


Синтетичні неорелігії

Серед нетрадиційних вірувань, чиї прибічники інтелектуально-духовні пошуки зводять до філософського осмислення трансцендентного, чільне місце посідають і синтетичні неорелігії. До них належать Церква єднання (Церква уніфікації), Віра Багаї та ін.

Церква об'єднання (Церква уніфікації). Це одна з найпоширеніших синтетичних неорелігій, що своєрідно поєднала елементи християнства та східних релігій. Заснував церкву у 1954 р. південнокорейський євангеліст Сан Мьонг Мун, який нині є її керівником.

Своєрідність цієї неорелігії полягає в тому, що вона прагне включити до свого світогляду всі історичні релігії з огляду на їхню роль у розвитку людської цивілізації. Недаремно ця церква має називу ще й Асоціація Святого Духа за єднання світового християнства. Щоправда, Мун у своїх програмних творах, по суті, заперечує вихідні засади християнства, зокрема божественну природу Ісуса Христа. Стрижнем його вчення є твердження, що Бог є батько, а люди — його діти. Через відсторонення дітей від батька вони взаємно переповнені стражданнями. Позбутися страждань, досягти загального примирення і гармонії можна лише через подолання трьох основних перешкод: морального егоцентризму, роз'єднання світових релігій та панування у світі безбожної ідеології.

Врятувати людство, на переконання Муна, може лише досконала людина, яка створить ідеальну сім'ю. Свою дружину Хак Джа Хан Мун і себе він проголосив істинними батьками, обраними Богом на роль нових Адама і Єви, а свою сім'ю — втіленням справжнього ідеалу Бога. А тому як істинні батьки вони відкривають усім людям шлях до шлюбу, через який можна ввійти в царство досконалості. Тільки з благословіння самого Муна підбираються шлюбні пари. Практикуються масові вінчання. Згідно з ученням Церкви єднання шлюб передбачає відновлення нашого духовного «Я». Тому пари підбираються за принципом духовного взаємодоповнення, щоб стимулювати переродження кожного у духовно досконалішу особистість. Мета прибічників церкви — створення вселенської сім'ї, дружної світової родини, яка була б поєднана на принципах істинної любові та добра.

У сфері культових дій Церкви єднання чи не найосновнішим є очищення «крові світу» шляхом її вивільнення від сатанинського начала за допомогою обряду «осолення» приміщень. Серйозну роль відіграє причастя «особливим вином», до якого поряд з іншими 20 компонентами входить кров преподобного Муна. Не менше значення мають і обряд посвячення дитини Богові (на 8-й день після народження), і шлюбна церемонія. Вельми шанованими святами є День Бога (на Новий рік), День батьків (березень-квітень), День дітей (листопад) та День усього сущого (червень).

Церква має розгалужену структуру, до якої входять Інститут об'єднаної думки, Інтернаціональна організація з культури, Рада з об'єднаних досліджень та освіти, Міжнародна конференція єдності наук, Університетський рух із вивчення абсолютних цінностей (для роботи зі студентством) тощо. Є також самостійні організації з об'єднання світових релігій, наукових досліджень, світової освіти, об'єднання в ім'я миру в усьому світі та ін. Особлива увага звертається на підбирання та навчання кадрів. Церква підтримує понад 200 різних наукових, спеціальних, навчальних проектів. Її прихильники є у 160 країнах світу і їх кількість швидко зростає.

Віра Багаї. Ідеї примирення та єднання людей планети не менш виявні й у Вірі Багаї (араб, бога — світ, слава). Провісником багаїзму вважається Багаулла — Мірза Алі-Мухаммед (1819—1892), якому у двадцать п'ять років шляхом божественного прозріння було відкрито, що Всевишній Господь обрав його своїм посланцем, і він прийняв титул «Баб» («Врата»).

Оригінальність віровчення багаїзму полягає у його основоположному принципі єдності людства. Згідно з канонами бахаїзму суспільство у своєму соціально-духовному розвитку проходить різні стадії на кшталт етапів розвитку людського тіла. Спочатку були ізольовані сімейні групи, що згодом перетворилися на племена, які потім дали життя містам-державам, а ще пізніше — народностям і націям. Найвищою ж стадією є світова спільнота — невід'ємна умова духовної зрілості людства планети. Тому й Віра Багаї вважається такою, що належить усім, і жодна людина не може залишитися поза нею. При цьому єдність, до якої має йти людство, є єдністю у різноманітті, в межах якого, за вченням Багаулли, будь-яка суспільна група зможе повною мірою виявити власні духовні прагнення та ідеали, використовуючи водночас духовні здобутки інших. Єдність світу буде досягнуто тільки коли буде реалізовано імператив Багаулли: «Світ — єдина країна і всі люди — її громадяни».

Єдність досягається через визнання існування єдиного всеосяжного Бога — невичерпного джерела духовної енергії. Традиційні уявлення про Бога Віра Багаї відкидає, розглядаючи всі спроби описати Всевишнього як неповні й відносні, бо «як може скінченне осягнути безмежне, як може краплина охопити океан?..». Пізнавати Бога можна тільки через його вияви, тобто через посланців, великих учителів людства (Крішну, Мойсея, Зороастра, Будду, Ісуса, Мухаммеда, Бабу і Багауллу). Адже саме через них Бог дає людям єдину релігію та поступово відкриває свою волю. Звідси й визнання повної гармонії усіх віровчень і заклик повірити в божественність не лише засновника власної віри, а й інших пророків.

Віра Багаї вчить розвивати в собі та своєму оточенні високу духовність, позбавлятися заздрощів, жадібності, людиноненависництва. А також — за будь-яких умов, у будь-якій країні підтримувати талановитих і здібних людей, оскільки талант — це Божа іскра всесвітнього прогресу. Невігластво ж вважається причиною всіх бід, універсальна освіта — підґрунтям успіху.

Поряд із вбивством і зрадою найтяжчим гріхом вважається лихослів'я. Вчення Багаї застерігає не шукати чужих вад і помилок. У Святому Письмі Багаї є такі повчання: будь щедрим у достатку, вдячним у нужді; бідному будь скарбом, втіхою — багатому, відповіддю — на благання стражденного й бережи у святості власну думку; не будь несправедливим ні до кого, виявляй лагідність до всіх; будь подібний до світильника для тих, хто блукає у темряві, будь радістю для засмучених, рікою для спраглих, притулком — для скорботних, підтримкою і захисником — для пригноблених; нехай усі твої діяння будуть позначені чистотою й відвертістю.

Вчення Багаї встановлює принцип несуперечності науки і релігії. Бо наука відкриває фізичні закони, релігія — духовні, які є такими ж незаперечними й важливими для гармонійного розвитку людини та суспільства. Релігія вчить, що розум — це божественний дар, гріх ним не користуватися, а наука — плід розуму. Тому між ними немає конфлікту. Оскільки істина єдина незалежно від того, в якій оболонці — релігійній чи науковій — вона перебуває, то будь-яке непорозуміння виникає від омани або невігластва, марновірства або нетерпимості, обмеженості розуму або впертості — словом, від усього того, що насправді далеке від істинного духу як науки, так і релігії.

Заповіді Багаї акцентують увагу на духовних шляхах вирішення будь-яких проблем, у тому числі економічних. Вони підкреслюють необхідність беззастережно дотримуватися законів своєї країни, обстоюють моральний спосіб життя (забороняють вживати алкоголь і наркотики), осуджують поневолення, жебрацтво й чернецтво. Важливого значення надається інститутові сім'ї: підкреслюється святість шлюбу, рівність чоловіків і жінок у їхніх правах, привілеях, вихованні та суспільному становищі. Чоловік і жінка — «два крила одного птаха». У Багаї немає професійних священиків, оскільки вважається, що тільки в період свого «дитинства» людство потребувало духовного керівництва. Нині люди здатні дивитися на божественні явища власними очима й розуміти їх своїм розумом.

Релігія Багаї не передбачає певних ритуалів чи церемоній. Тому культову практику тут зведено до мінімуму. Щоденно читається одна з трьох обов'язкових молитов. Кожного дев'ятнадцятого дня проводиться спільне богослужіння, що передбачає молитви, медитації, читання текстів Святого Письма Багаї й інших світових релігій. Раз на рік, навесні, багаїсти постяться, утримуючись від їжі та напоїв від сходу до заходу сонця.

Верховним міжнародним органом Багаї є Всесвітній будинок справедливості, що у м. Хайфа (Ізраїль). Місцевими громади відають духовні збори, які обираються щорічно. Керують діяльністю громад країни Національні духовні збори.
Езотеричні об'єднання

Езотеричні об'єднання — релігійні спільноти, для яких характерна віра в існування надприродного світу, містичні уявлення про нього та магічні засоби спілкування з ним. Езотеричні об'єднання представлені, зокрема, теософськими спільнотами.

Теософія (гр. theos — Бог і sophia — мудрість, — досл. богомудрість, богопізнання) — релігійно-філософське вчення про можливість містичного та інтуїтивного пізнання Бога шляхом безпосередніх контактів із надприродними силами.

Мета теософів — на суто філософських принципах поєднати усі наявні релігії. Для цього вони здійснюють глибокий порівняльний аналіз різноманітних релігійних та філософських учень, прагнучи віднайти у них єдину життєдайну основу, яка б камертоном відгукнулась у серці мільйонів землян. Всебічно культивується співчуття, розробляється система етичних доктрин.

«Всесвітнє теософське товариство». Засноване у 1875 р. теософом, письменницею і мандрівницею Оленою Блаватською (1831 —1891), яка родом з України. Основи свого вчення О. Блаватська виклала у багатотомній праці «Таємна доктрина», запропонувавши езотеричну систему знань про Всесвіт, що синтезувала буддизм, ламаїзм, індійський містицизм, кабалу, єгипетську та грецьку міфологію, спіритуалізм тощо. Згідно з цією доктриною Космос постає як надзвичайно складний живий організм із безмежною кількістю форм матерії і енергії. Всесвіт загалом і всі його частини народжуються, живуть, відтворюють себе і вмирають на зразок будь-якої живої істоти. Він розширюється і стискається у процесі космічного дихання, що базується на гармонії протилежностей.

Антропогенез в інтерпретації Блаватської теж має свої особливості. Заперечуючи ідеї англійського натураліста Чарлза-Роберта Дарвіна, вона дотримується давніх учень, що тлумачили людину як духовну сутність космічного походження. Письменниця стверджує, що перші люди прибули на юну землю духовними істотами. У фізичному ж тілі земна людина розвивається всього 18 млн. років. За цей час вона пройшла п'ять стадій (рас). Перша раса представлена гігантами з обмеженим інтелектом — одноокими циклопами. Друга з'являється 9 млн. років тому. Для неї характерна більша схожість на наших сучасників, хоча тогочасна людина й мала масивне тіло. Мільйон років тому з'являється третя раса (атлантів), центром якої був континент, розташований між Євразією і Америкою, що зник внаслідок геологічних катастроф. Червоношкірі американці й азіати з жовтою шкірою є представниками четвертої раси, а теперішні господарі земного світу відносяться до п'ятої раси — білих людей.

Життя, за Блаватською, підпорядковане дії основних законів — дхарми і карми. Дхарма — універсальний закон, який спрямовує все до своєї мети, до свого призначення. Це ніби шлях, встановлений Богом для всіх. Будь-яка спроба відхилення від дхарми супроводжується стражданнями, все, що узгоджується з нею, їх уникає. Людина відхиляється від дхарми завдяки своїй свободі волі. Колесо перевтілень (сансара) дає індивіду змогу діяти правильно чи неправильно. Будь-який надлишок в обох напрямах породжує карму — діяння, в якому причина неодмінно поєднується з наслідком. Блаватська переконана, що заслужити прощення можна тільки милосердними вчинками. Оскільки ніхто не може ні «віджити», ні «заплатити» все належне йому за кармою за одне втілення, її зерна спричиняють нові втілення. Так триває доти, доки не вичерпається рушійна сила карми. Тоді досягається нірвана.

Всі душі різні за своїми зовнішніми виявами, але за суттю однакові, незалежно від статі чи раси. Душа людини прогресує або ні — залежно від способу мислення, відчуттів і діянь. Однак вона не може опуститися до рівня тварини чи піднятися до рівня богів. Людська істота перевтілюється завжди тільки в людську істоту тієї раси і тієї статі, які їй відповідають або необхідні для втамування жаги набуття досвіду. Блаватська — пантеїст. Тобто для неї не існує особливого Бога. Вона також не припускає, що хто-небудь може присвоїти собі право бути представником Бога на землі. Бог є неосяжна Таїна. Однак містичне його сприйняття, на її думку, глибоко притаманне людині. Що більше пробуджується духовність людини, то більше вона стає причетною божественній сутності. Втрата ж здатності сприймати Божественне приводить людину до стану духовного заціпеніння.

Осягнути людина може тільки те, що не виходить за межі розуму. Внаслідок цього Богові приписували атрибути, які відображали те, що в різні епохи, в різних місцевостях вважалося найкращим. Впадаючи в крайнощі, деякі народи навіть утвердилися в думці, що Бог належить тільки їм, що вони — вибрані, а їх вороги є «проклятими». Блаватська осуджує прояви будь-якого расизму, особливо духовного, а також дискримінацію на релігійному (віросповідному) ґрунті. Письменниця висловлює переконання, що ніхто не здатен повністю опанувати істину — вона відкривається людині лише частково.

Для подальшого вивчення таємних сил природи і здатностей людини та поширення теософського вчення 1875 р. Блаватська створила «Всесвітнє теософське товариство». Нині його послідовники є в багатьох країнах світу. Теософське товариство діє і в Україні.

«Агні-йога». До неорелігійних об'єднань теософського спрямування належить і Жива етика (інша назва — «Агні-йога»), засновником якої був Микола Реріх (1874—1947) — видатний мислитель, відомий художник, письменник, громадський діяч, автор 12 томів «Агні-йоги». Центральною ідеєю Живої етики є ідея визначення свого місця у процесі протиборства нового й старого світів, великого двобою сил світла й темряви. Її прихильники вважають, що допомогти в цьому зможе тільки «жива» етика на противагу етиці «мертвій», закостенілій. Аби жити за законами Живої етики, необхідно позбутись усіх негативних рис та звичок (неосвіченості, страху, брехні, лицемірства, користолюбства, пияцтва, паління та сварливості); дотримуватись основоположного принципу — любові як джерела гармонійного розвитку світу; відмовитися від багатьох надмірностей і присвятити своє життя праці заради Світла. Умовою досягнення Світла є духовність, основним компонентом якої є творча праця й радість від неї.

Любов до Бога має бути безмежно великою, відвертою, сповненою прощення. Кожна людина також заслуговує на любов, адже вона є головним утіленням Всевишнього на землі. Особливого значення Жива етика надає вивченню сил природи та їхнього впливу на людину. Природа тлумачиться як синонім Абсолюту, серце гармонії й радості.

Ще за життя М. Реріха його вчення набуло популярності в Індії, Америці, Прибалтиці. В Росії й Україні спроби організації реріхівського товариства почалися тільки в 70-х роках XX ст. Згодом вони увінчалися створенням Московського міжнародного центру Реріхів, до якого через деякий час приєдналися гуртки та товариства реріхівців з інших республік. Але вже у 1991 р. зі смертю останнього сина Реріха Святослава єдиний центр розколовся. На сьогодні в Україні існує кілька паралельних реріхівських товариств, які пропагують основоположні ідеї Живої етики.
Саєнтологічні рухи

Саєнтологічні рухи (англ. science — наука і гр. logos — вчення) — релігійні рухи, в яких орієнтація на наукові та технічні досягнення поєднується з практикою психоаналізу. До саєнтологічних об'єднань належать Діанетика, Християнська наука, Наука розуму тощо.

Діанетика. Поширеним саєнтологічним об'єднанням є Діанетика (наукологія). Виникла вона у США завдяки зусиллям морського офіцера, письменника-фантаста Рона Хаббарда (1911—1986), автора книги «Діанетика: наука про душевне здоров'я». Його вчення — синтез буддизму, індуїзму, практик східних релігійних наставників (гуру), психоаналізу та науково-технічних досягнень (комп'ютерних технологій). Головна мета Діанетики — досягнення найвищої духовної досконалості, внутрішнього спокою, міцного здоров'я, мудрості та щастя. Однією з основних причин психозів та неврозів, що переповнюють життя сучасника, Хаббард вважає невміння керувати роботою власного мозку, нерозуміння його божественної сутності. Мозаїчна структура мозку, на його думку, відбиває кожну подію в житті індивіда. Проте деякі негативні моменти — неприємні події, страхи, невдачі тощо — можуть не вписуватись у неї. Хоча опісля вони здатні проявлятися як ірраціональна поведінка, що не відповідає ситуації. Хаббард пропонує власний шлях лікування: виявлення негативного стану; його локалізація шляхом «вимірювача Хаббарда», що сприяє «розчиненню» матеріалізованих душевних травм, нормалізації розумової діяльності, емоцій, волі. Такий шлях схожий на психотерапію Фрейда, що теж мала кілька етапів — вияв причин неврозу, виведення колишнього досвіду на рівень свідомого і терапію словом.

Хаббард уводить цілу низку власних термінів, аби передати сутність і особливість свого вчення. Серед них енграм — нагромаджений протягом багатьох перевтілень певний життєвий досвід людини, від якого вона прагне звільнитися. У тлумаченні інших дослідників це «матеріалізована душевна травма». Ще один термін — тетан — істота-дух, яка періодично вселяється в якусь життєву форму, вічно зазнаючи перевтілень. Діанетика пропонує технологію виявлення енграма, очищення від нього, контроль з боку наукознавця за життям і звільненням від циклів перевтілень. Завдяки цьому людина, на думку Хаббарда, має досягти не лише влади на собою, а й отримати змогу контролювати матерію, енергію, час і простір. Така мета приваблює прихильників Діанетики у багатьох країнах світу.

Християнська наука. Духовне зцілення й релігійний рух, відомий як Християнська наука (Christian Science), засновницею якого є Мері-Енн-Морс Бейкер (1821—1910). Вона підняла до рангу релігії систему психічного зцілення відомого американського цілителя і гіпнотизера Фіне аса Куїмбі (1802—1866). Праці М. Бейкер вважаються її послідовниками «єдино вірним тлумаченням» Біблії, а сама Бейкер — наступницею Христа. В основу вчення покладено ідею Триєдиного Бога — Життя, Істини й Любові. Ісус Христос має двоїсту сутність: Ісус — людина, Христос — божественна ідея. Християнська наука заперечує існування сил зла, хвороб, гріховності та смерті людини. Гріх вважається ілюзією, психічною ненормальністю. Відкинуто необхідність молитви — через неможливість спілкування людини з Богом.

Послідовники Християнської науки практикують обряди вечері Господньої і хрещення, при цьому не вживають води, хліба і вина. Штаб-квартира руху розміщена у м. Бостон (США). Керівний орган — Рада директорів із п'яти осіб на чолі з президентом. Кількість прихильників вважається таємницею. На рівні місцевих громад головними особами є лектор, учитель та практикуючий лікар, які організовують недільні читання Біблії, тлумачать основи віровчення, проводять сеанси духовного лікування хворих.

Наука розуму. Близькою до Християнської науки є Наука розуму (Science of Mind), заснована американським лікарем-психотерапевтом Ернстом Холмсом (1887—1960). Цей рух базується на релігійно-філософському вченні, що поєднує в собі ідеї гностицизму, теософії, метафізики, окультизму, східної містики і Біблії та проголошує відповідність законів науки, філософських поглядів та одкровень релігії людським потребам і прагненням. Наука розуму, як і інші неорелігії, заявляє про своє право на абсолютну істину. Основні віросповідні положення цього руху викладено у працях Е. Холмса «Творчий розум і успіх» (1919) та «Наука Розуму» (1926), що вважаються Святим Письмом. Лейтмотивом вчення є ідея єдності всіх релігій, в яких — одна істина та одна дійсність. Бог для Холмса безособовий, Ісус Христос — лише людина, Дух Святий — жіночий аспект Божественної Трійці. Людина, в якій божественне є домінуючим, а власне людське — похідним, набуває рис Христа. Філософія життя руху ґрунтується на ідеї, що негативне мислення продукує негативний досвід, а позитивні думки формують позитивну діяльність. Нині в різних країнах світу нараховується до 25 млн. послідовників Науки розуму. У 1991 р. створено координуючий центр — Міжнародний альянс нового мислення.
Неоязичництво

Серед неорелігійних течій вельми цікавим явищем є і неоязичництво.

Неоязичництво — новітній релігійний рух, в основу віровчення і культу якого покладено фрагменти давніх (народних) вірувань і обрядів, мета яких — зберегти або відродити первинну «природну» духовність і самобутність за умов нівелюючого впливу тотальної модернізації. Світова статистика нараховує кілька мільйонів послідовників неоязичництва. Як правило, вони жадають чіткішої етнічної самоідентифікації (лат. identifico — ототожнюю, прирівнюю), а тому прагнуть пробуджувати національну самосвідомість, консолідувати свою націю, стимулювати соціально-культурну активність через глибинне усвідомлення власного самобутнього коріння, духовних первнів, неприйняття індустріальної цивілізації з її споживацьким ставленням до природи, людини, релігії. У змістовому аспекті неоязичництво постає неоднорідним за складом явищем: від багатоманітного політеїзму до новостворених монотеїстичних релігій із використанням персонажів язичницьких пантеонів.

Пантеон (гр. pantheion — місце, присвячене всім богам) — сукупність богів певної конфесії; у стародавніх греків і римлян — храм, присвячений усім богам; нині - місце поховання видатних людей.

Часто неоязичництво є виявом антихристиянських настроїв. Його прихильники критикують християнство за властивий йому антропоцентризм, прощення. Однак при цьому ідеалізуються дохристиянські часи.

Неоязичництво ґрунтується на звеличенні воїнських чеснот, ідеї боротьби зі злом, обстоюванні доблесті, честі, мужності у дещо архаїзованій (гр. archaios — старовинний, первісний) інтерпретації. Деяким різновидам неоязичництва властиві елементи містицизму, окультизму, апеляція до «сил Сонця» тощо.

Неоязичництво поширене в багатьох країнах світу. Серед європейських держав дохристиянські вірування відроджуються, наприклад, в Англії (друїдизм, рух чаклунів), Греції (шанувальники різних давньогрецьких богів і богинь), Німеччині (арійський рух), Україні (РУН-віра, Собор рідної української віри, Центр священної Ради ОСІДУ РУН-віри тощо), Литві, Латвії, США (релігії індіанців), Індії (ведизм), у мусульманському світі (тенгріанство) тощо. Сучасні послідовники язичницьких вірувань об'єднані у Всесвітню спілку етнічних релігій, яка провела вже декілька з'їздів (у Литві, Німеччині).
Демоністичні культи

Репрезентують цей напрям різні за світоглядними переконаннями, формами діяльності об'єднання сатаністів.

Сатанізм — напіврелігійна течія (рух), прибічники якої поклоняються певній демоністичній істоті: Сатані (Дияволу, Люциферу), Асмодею тощо.

Демоністичні об'єднання не є лише модерновим явищем. Вони мають досить глибоке коріння, сягаючи часів давнього світу. Особливого поширення ці рухи набули в середньовічній Європі — як наслідок розвитку демонології та надмірного захоплення нею.

Демонологія — релігійне вчення про демонів, яке виникло на грунті первісної віри в духів.

Демон (гр. diamon — божество, дух) — у давньогрецькій міфології — надприродна істота, дух, що володіє надлюдською силою, належить до невидимого світу і має вплив на життя і долю людей. У християнстві — злий дух, Диявол.

Спочатку сатанізм був своєрідним антиподом християнства й формувався за принципом його дзеркального відображення: його прихильники вшановували не Бога, а Сатану, читали і тлумачили Біблію по-своєму, тобто надавали їй протилежного сенсу. Використовували свічки — але чорні. Проводили меси — знову ж таки чорні, з використанням перевернутих розп'ять, ритуальними жертвоприношеннями тощо.

Різновиди сучасного сатанізму набули поширення в кінці 60-х років XX ст. у США, а у 70-х роках — і в Європі, їх ідеологом є Блістер Кроулі (1875—1947) — відомий містик XX ст., авторитетний знавець чорної магії, організатор містичних груп «Срібна зірка», «Телемське братство», «Орден східного храму».

Сучасні сатанинські організації різні як за типом об'єднання, кількістю членів, так і за деякими віросповідними принципами. Досить відомими є такі організації, як «Школа вивчення світла», «Церква останнього суду», «Монастир семи променів» тощо. Але найорганізованішою й найпотужнішою є Церква Сатани, яку заснував Антон Шандор Ла Вей — один із ідеологів сучасного сатанізму. Організація офіційно зареєстрована у м. Сан-Франциско (США). У 80-х роках XX ст. вона нараховувала тисячу членів, для яких магія — це «досягнення змін зі своєї волі». За їхніми переконаннями, людина осягає Сатану в процесі звеличування власного «Я», без чого неможливо досягти повноцінного життя. В основу діяльності організації покладено «Сатанинську біблію», автором якої є Ла Вей. Він обстоює безвідповідальність особи перед суспільством та власною совістю, закликає до насолод, пропагує культ сили, егоїзм, індивідуалізм та прагматизм. Для Ла Вея Сатана є символом і формою повної реалізації людського «Я», засіб вивільнення від будь-яких моральних, релігійних норм і правил. Послідовники Церкви Сатани прагнуть повністю підкорити собі дійсність, використовуючи всі засоби, у тому числі й неконтрольовані сили людської психіки. За вченням Ла Вея, Сатана є проявом темних аспектів людської натури, який «сидить» у кожній особі. Це сатанинське начало, втілене в людях, на його думку, є потужним чинником, який необхідно активувати шляхом різних магічних заклинань. Водночас Ла Вей виступав проти принесення в жертву живих істот, сексуальних оргій як складової сатанинських ритуалів, засуджував акти вандалізму, вживання наркотиків та зловживання алкогольними напоями.

Основними культовими діями сатаністів є шабаш та чорна меса.

Шабаш — зібрання чаклунів і відьом у дні чаклунських свят та на честь нового й повного місяця. Найважливішими святами чаклунського року вважається Вальпургієва ніч (Beltane), що відзначається ЗО квітня, та свято мертвих, перший день чаклунського року Хелоувін (Hallowen) — 31 жовтня. До свят чаклунського року (Sabbat) відносяться також: Стрітення (2 лютого), свято врожаю (1 серпня), весняне рівнодення (21 березня), осіннє рівнодення (21 вересня), літнє сонцестояння (21 червня), зимове сонцестояння (21 грудня). Українські шанувальники Диявола можуть проводити й додаткові шабаші: в ніч на Купала та в ніч перед Різдвом.

Чорна меса — це своєрідна панахида по живій людині. Вважається, що для її проведення бажано принести в жертву живу істоту, під час загибелі якої повинна вивільнитися енергія, що призначена для Диявола, аби він допоміг усунути небажану особу. Більшість сатаністів для чорних мес використовують замість живих істот ляльки. Інколи для вивільнення енергії спалюють Біблію.

Основними сатанинськими символами є «666» — число звіра; перевернута п'ятикутна зірка у колі (у середині зірки може бути зображення голови цапа); перевернутий християнський хрест; сварга. Нині об'єднання сатаністів є у багатьох містах США, Великобританії, Німеччини, Франції, Італії та в інших країнах світу. Окремі прихильники сатанізму є і в Україні.

Сучасні релігійні утворення виникають внаслідок:
— глобалізації життя;
— урбанізації;
— трансформації світоглядних парадигм, зумовленої науково-технічною революцією;
— монополізації світовими релігійними системами духовного життя людства;
— кризи традиційних церков і традиційної релігійності;
— бажання особи мати власне духовне «Я».

Основні мотиви вступу до новітніх релігійних спільнот:
1) світоглядно-духовні: пошук Бога, сенсу буття, власної ідентичності, нової парадигми осмислення світу і свого місця в ньому;
2) морально-інтелектуальні: задоволення потреби у новій сталій системі норм і цінностей, пошук віроповчальних істин, які б поєднували онтологічні, теологічні, космологічні основи й сучасні наукові здобутки;
3) соціально-психологічні: прагнення позбутися самотності, пошук нових друзів, необхідність духовної підтримки у зв'язку з порушеннями фізичного чи духовного здоров'я, подолання різноманітних кризових ситуацій, задоволення потреби в сильному лідерові, можливість перекласти вирішення власних проблем на іншу, сильнішу, особистість, можливість отримати реальну матеріальну, гуманітарну допомогу тощо.

Нові релігійні течії й рухи умовно поділяють на такі групи:
— неоорієнтальні (неоіндуїстські і течії буддійського коріння);
— неохристиянські;
— синтетичні;
— езотеричні;
— саєнтологічні;
— неоязичницькі;
— демоністичні.

Новітні релігійні спільноти виконують такі функції: комунікативну, гносеологічну, регулятивну, соціалізуючу, компенсаторну тощо.

Відмітними рисами неорелігій є:
1) толерантний підхід до світоглядних позицій інших релігій;
2) відкритість послідовникам різних релігій і релігійно-філософських систем;
3) ігнорування етнічної належності (за винятком неоязичництва);
4) універсалізм;
5) прагнення жити тим, у що вірять, виявляючи при цьому глибокі переконання й відданість;
6) апеляція не до безособового, анонімного натовпу, а до конкретної відповідальної особи, залучення її до активної діяльності, творчості тощо.