Образ Матері Слави, як бойової птахи русів. Мати Слава - віща птиця наших Пращурів

До появи Велесової книги ми про неї нічого не знали, хіба що на стародавніх малюнках бачили казкову птицю з жіночим обличчям, часто в золотій короні. До нас дійшли різні її імена: Жар-Птиця, Птиця Гамаюн, Птиця Сирин, Птиця Алконост, Магура.
Мати Слава - віща птиця, посланниця Богів, що співає воїнам "Пісню Ратну", а народу - Божественну славу; вона ж віщує майбутнє тим, хто вміє почути її таємничу мову. Вона знає про все на світі: про Сотворення Світу, Неба і Землі, про Богів Прави, Духів і героїв, людей і звірів.
Мати Слава, або Магура, Мати-Птиця, або Птиця Вишня уявлялася увигляді прекрасної крилатої Діви у військових обладунках, яка співає закличну пісню, підбадьорюючи воїнів у їх прагненні до Перемоги над ворогом. Недаремно вона ще мала ім'я Перуниця - подруга Перуна, який завжди є покровителем мужчини-воїна.
Після битв Мати-Слава ходить по полю прекрасною дівою Магурою, збираючи полеглих. Вона торкається своїм золотим крилом полеглого русича, цілує його в холодні вуста і підносить золотий кубок, повний Живої Води. Тоді Душа загиблого відправляється до Лук Сварожих, щоб поповнити Полк Перунів; тут, у Сварзі, він вічно житиме і пам'ятатиме останній поцілунок Магури...

Образ Матері Слави, як бойової птахи русів, у Велесовій Книзі

Сьогодні ми маємо осмислити великий вітчизнолюбський поштовх, який надали автори Велесової Книги для своїх кревників, аби вижити у цьому жорстокому світі. Ця книга в основному призначалася для виховання воїнів – захисників стародавньої Русі. Та й на сьогодення вона не втрачає своєї важливості. Маємо осмислити героїчну боротьбу наших Предків, взявши на озброєння силу духу аби протистояти ворогам в наш час.
Голова Полтавської спілки письменників України Микола Костенко писав: «І сам виклад історичних подій, і глибинне знання суті тодішньої життя, і світоглядно-релігійні аспекти книги беззаперечно свідчать, що Велесова Книга – історична пам’ятка, яка відображає в усій повноті боротьбу наших Предків за виживання на своїй рідній землі. Це надзвичайно важливо для нас, їхніх нащадків, які реанімують сторінки тієї відчайдушної борні за саме право жити серед ворожих народів». [7, 25]
У Велесовій Книзі дивовижною міфічною бойовою птахою русичів постає Матір-Сва-Слава або Зоря Красна. Книга розкриває нам образ Матері Слави у всій красі поетичного слова. З таким ім’я птаха не зустрічається в жодному іншому творі із слов’янських літописів чи народній творчості, що дійшли до сьогодення. [12, 38; 4, 31]. Та все ж ми маємо безліч матеріалу, що зберігся як на території Русі, так і інших народів, які підтверджують нам про всеарійське шанування Птахи-Зорі. [2, 67].
У Велесовій книзі прекрасна вогняна діва має різні імена, які відображають її прояви і призначення. То це просто Мати-Птиця або Птиця Божеська, Птиця Вишня, то Мати-Сур’я, то вона має ім’я, яке наближає її до Перуна – Громовиця і Перуниця, або Птиця Віща, або Магура.

Зоря і Веселка.
Перш за все визначимо, що Мати-Слава у текстах Велесової Книги ототожнюється із Зорею: «Тут Зоря Красна іде до нас, як жона благая, і молока дає нам у силу нашу і кріпость двожилу. Бо ти, Зориня, Сонцю вістяща. […]І так рече Сонцю, що віз з волами есть там і жде його на Молочній Стезі. Як тільки Зоря проллється в степи, покличе Мати, аби воно поспішило.» (ВК,7ж).
Є істина, що Життя – це битва. Люди спостерігаючи за природним циклом порівнювали його зі своїм життям. Бачимо щоранку як Сонце у битві з потойбічними силами народжується, а ввечері заходить через битву, долаючи тим самим дві віхи – народження і смерть. Їх супроводжує птаха-Зоря, одне крило якої символізує ранок, а друге – вечір. Всі народи світу дивуються її красі і водночас очікують, що буде провіщати вогняна птаха – перемогу чи поразку: «А Матир Слава співає про труди наші ратні, і маємо послухати і хотіти брані сурової за Русь нашу і прасвятотців наших. Матир Слава сяє до облаків, як сонце і віщує нам побіди і загибель.» (ВК,7є).
Оповідач просто зачаровує красою священної птиці і окрім визначені її як зорі, можемо побачити і образ різнобарвної веселки, яки постає на небі після грізної зливи, адже вона є Перуницею: «То бо Матире Сва б’є крилами о боки свої, обаполи яких вогненним сяє світлом до нас. І всяке перо іне красне [*іншої барви]: червоне, синє, мондре [*блакитне], жовте і срібне, золоте і біле. І та бо сяє, як Сонце Царське і колами іде посолунь. Та бо то світилася сімома красотами, іже заповідано Богами нашими. І Перун її зріючи гримить в небі яснім.» (ВК,7е).

Поява Матері Слави – заклик до борні.
Як правило битви починалися на світанку, аби запоручитися допомогою священної Птиці, яка проливаючись в світанкових обріях віщує перемогу світлих сил над темними і сповіщає про народження Сонця. Її поява була сигналом до лютої боротьби з ворогами. Віща Птиця, велика натхненниця воїнів Русі піднімалася над військом, оспівуючи звитягу хоробрих ратників:
Бо Матирь Сва співає над нами, і ідемо стяги наші дати вітрам тріпати, і кінноті степи скакати, да прах підіймемо воєнь за нами, а ворогам дамо дихати ним. (ВК,7г).
Як соколи нападемо на них і вержемося до борні сильної. То бо Матирь Сва співає в Сварзі про подвиги ратні. (ВК,7д).
І се прилетіла до нас, і сіла на дерево, і співає Птиця. І всяке перо є іне, і сяє цвітами [*барвами] різними – стало і вночі, яко вдень. І співає пісню до борні і до прі, то будемо ми прятися [*битися] з ворогами. (ВК,8(2)).
Б’є крилами Матирсва і кличе нас, якож ідемо за землю нашу і б’ємося за огнище племені нашого, се бо суть русичі. (ВК,14).
У людини спрацьовує інстинкт самозбереження, тому перед боєм багато воїнів відчувають страх перед небезпекою для життя. І дуже важлива психологічна підготовка до майбутніх жорстоких битв.
О смерті нашій не мислимо, і живот [*життя] наш на полі [бою] єсь красен. Б’є крилами Матире Сва Слава і велить нам іти до січі, і маємо іти. І нам ні до пиру, ні до ядва [*їжі] борошняного, туком [*жиром] змащеного небути. Маємо спати на сирій землі і їсти траву зелену, доки не буде Русь вольна і сильна.
(ВК,8(1)).
Позаяк се йде ворог на нас, беремо ми мечі, і одержимі віщими од Матирсви словесами, якоже будуще наше є славне, і течемо до смерті, яко до празднованія. (ВК,14).
Це своєрідна психотерапія, завдання якої полягає в переборенні природного страху перед смертю, у ствердженні краси боротьби за рідну землю, у переконуванні, що необхідність військової боротьби освячена верхніми, божественними силами, й насамперед Матір’ю Славою, яка є захисницею племені. [6, 130].

Поминальниця.
Мати-Слава дає раду і загиблим на полі бою, оспівуючи їхню славу і ведучи до Лук Сварожих:
То бо Матирь Сва б’є крилами про труди ратні і славу воїнам, які іспили Води Живої од Перуниці в січі укрутній [*жорстокій]. А тая Пуруниця летить до нас, і тая ріг дає повний Води Живої для життя вічного гордині [*герою] нашому, іже меча вражого дістав, а главу страчену утратив. Так смерті не маємо од того, бо життя вічне, і завжди брат за брата трудяться [*стоять у бою]. (ВК,7д)
А умре, і до Луки Сварогової іде. А там Перуниця рече: то бо ніхто інший, ніж рус-гординя, ані грек, ані варяг, це славен [*слов’янин] роду славного, і той іде по співах Матиревих. А Матир зве до Лук Твоїх, Свароже Великий. (ВК,7е).
Так слава наша потече до Матирі Слави і пребуде в ній до кінця кінців земних і іних життів. То бо нам з тим боятися смерті, яко ми потомки славних! (ВК,7є).
Руси вірили, що життя є вічним і вони пробувши деякий час на небі у Полку Перуновім, знову прийдуть на свою рідну Землю, отримавши нове тіло. Слава здобута у боях буде літати у віках, русичі будуть з гордістю згадувати своєю ратною звитягу у минулому житті. [9, 50].

Радниця і пророчиця.


Матір-Слава є доброю порадницею у веденні війни в цілому, а також вона попереджає про нещасні часи для русів. І руси свято вірили в Матір-птицю, були переконані, що до її голосу треба прислухатися [6, 118]:
«Се бо Сварга зове нас і ідемо до неї. То бо то ідемо, як Матиря Сва співає пісню ратну, і маємо послухати до неї, аби самим не їсти трави і скотину нашу грекам [не] давати.» (ВК,7г)
«То бо прилетіла до нас Птиця Божеська і рече: «Одійдіть до полуночі і нападете на них, коли ті підуть на села наші». (ВК,6а)
«І мали ми двох ворогів на два кінці землі нашої. І мав Болорев труднощі від того. І тут Мати-Птиця прилетіла і сказала йому, що спочатку має напасти на гунів і розбити їх, а потім повернутися на готів.» (ВК,27)
«Б’є крилами Мати-Слава і говорить нам о труднім часі засухи і мору корів".» (ВК,28).
«Таким чином, – підсумовує відомий методист Григорій Клочек, – згадка про Мати-красную птицю є сильним знаковим образом, що допомагає промовцю емоційно вплинути на слухачів. Вони відчувають себе членами обраного племені, які захищені тотемом – захищені верхніми божеськими силами.» [6, 119].

Бойове шикування русів.
Увагу слід звернути і на методи ведення бойових дій стародавніми воїнами Русі. Дослідниця Велесової Книги Галина Лозко у поясненнях зазначає, що військо русичів шикували у вигляді птиці: голова в центрі – передові загони (тіло птиці), а з боків загони як крила, що оточували ворогів. [2, 108, 152]. Ось як описується цей вид шикування війська в дощечці 7з: «І да маємо силу нашу по степах – Матир, Сонцем нашим вишикувану: а крила обаполи розпростерті і тіло в середині, а голова Ясуня – на раменах його». У текстах Велесової Книги під Ясуном треба розуміти Перуна, що виступає – ударним полком: «Матир Слава б’є крилами о поли. І ідемо до стягів наших, а ті бо стяги Ясуня». (ВК,7е). Додатково опис шикування зустрічаємо в уривках пошкодженої дощечки 20: «…по-своєму також, як Птицю, кінноту ставили, і та ворогів тими крилами накрила, а головою била…»
Стає зрозумілим чому допоміжні бокові полки звуться крилами, адже все військо ототожнювалося з бойовою Птицею, що злилася разом зі всім військом. Її дихання відчуває кожен боєць, це дихання одного військового організму, яке діє злагоджено перед ворогом, коли відчуваєш єдність рухів і помислів. На війні або ти єдиний, або ти розбитий. Тому першочергове завдання у бою, розірвати цілісність ворожих рядів. Якщо цього досягнуто, то це вже частина перемоги забезпечена, адже втрачається єдність образу, а разом і з тим єдність із Богами: «Себто зріть навколо, да маєте Птицю тую на чолі вашому. А та веде вас до витяженства над ворогами. Се бо воювала іних Сва і там се одержувала [*перемагала]. І тут красується перед нами і влече [*манить] світами до синяви». (ВК,18а).
Вислів «і побачите Птицю тую на чолі вашому» можна зрозуміти як те, що Мати Слава очолює все військо, але можна зрозуміти у прямому значенні, що її образ є на чолі, тобто шоломі русів. І дійсно часто шоломи посеред мають планку на переніссі – це тіло птахи, а надбрівні дуги – позначають крила.
Окрім того, слід звернути увагу на руські щити, які мають криловидну форму. І Мати-Сва-Слава часто відображалася з крилами у формі щита [4, 37]. На картині Віктора Васнєцова «Сірин і Алконост» (1896 р.) птахи якраз і відображені сидячими на дереві зі складеними крилами за формою щита і співаючими пісні журби і радості відповідно свого призначення. Звичайно, що дана картина відображає вечірню і ранкову зорю. Аналогічно сучасний художник Віктор Крижанівський намалював у гарячих тонах образ Матері Слави. [8]. Подібні зображення крила птиці, як щитів, ми бачимо і на давніх прикрасах русів. [1].

Календар.
Вид вишиковування війська у вигляді Птиці також відображений в календарній системі. Нам відомі опорні точки календаря, які вказують на межі діяльності Зорі. Враховуючі, що доба прирівнюється до року, то вечірнє (осіннє) крило Зорі має межі 4 вересня (Осіння Перуниця) – 4 грудня (Варвара), аналогічно вираховуємо ранкове (весняне) крило – 4 березня, 4 червня. Літня середина між крилами, якраз і визначить нам свято Перуна 20 липня. [10, 35]. Ще зазначимо, що враховуючи положення Птиці, крила якої мають краплевидну форму, можна уявити, розширення щита від початку сходження сонця до повного його виходу, і навпаки ввечері (осінь) – від округлості до сходження нанівець.

Матір Слава несе Вогонь
Матір Слава нагадує нам казкову вогняну жар-птицю. Якщо врахувати, що Птиця уособлює Зорю, як ранкову так і вечірню, то вона як добра гостя приносить ввечері людям вогонь з небес і певно таким же чином зранку відправляє це вогнище нагору. В усякому разі, руси вдячні священній Птиці за подарунок, адже вогонь вночі зігрівав їхні домівки:
Молимо Прабатька Дия, як той розведе вогонь, який Мати-Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим, і ту піснями оспівуємо біля кострищ вечірніх. (ВК, 19)
І Матиря співала, тая Красна Птиця, яка несе Пращурам нашим огонь до домів їхніх. (ВК, 7б).
Ці події, що пов’язуються з принесенням вогню, можна визначити в календарі як свято початку осені, яке припадає на 1 вересня і називається Комин, коли вперше треба було в печі затопити. [11, 3].
За своїм ім’ям і призначенням Матір Сва близька до ведичного Матарішвана, який як і Прометей чи Фороней, приносить людям вогонь. [5, 142].
У своїх піснях руський народ біля вечірніх вогнищ, уподобаючись співам Матері Птиці, ушановує славні перемоги воїнів. Ці пісні будуть лунати у віках, закликаючи до нових бойових звершень в ім’я Роду Руського.