Гармонія тіла і духу

Діалектико-матеріалістична філософія відрізняється від усіх інших тим, що вона точку зору життя, практики в її матеріалістичному розумінні робить основою теорії пізнання, що й викликає появу матеріалізму. За цим принципом і формується методика виховання у бойовому мистецтві хортинг. Збагнення базової техніки спортивних прийомів та розуміння філософських аспектів цієї спортивної методики проводиться через практичні заняття. Практика є основою виховання в хортингу. Тільки через практику освоєння технік, опробування навичок в ситуаціях реального змагального двобою можна вдосконалювати техніку хортингу, а через багатотисячні повторення такої техніки, через виконання її в ускладнених умовах, долаючи больові пороги та напруження тренувань, людина визначає для себе такі важливі поняття як стійкість, терпіння, наполегливість, силу волі, що дає вагомий виховний ефект та вдосконалення тіла і духу особистості. Відчуття гармонії тіла і духу приходить в певним високим рівнем підготовки як фізичних, так і психологічних здібностей. Філософія досягнення гармонії тіла і духу і є справжньою філософією бойового мистецтва хортинг.
Як це відображено у суспільному житті? Ця філософія розуміє практику як всю чуттєво-предметну, матеріальну діяльність людини. У своєму широкому значенні слово "практика" охоплює матеріально-практичну та духовно-практичну діяльність.
У вужчому спеціальному розумінні практика - це матеріально-виробнича діяльність, якщо це стосується роботи, цінностей, матерії та виробництва. Саме в цьому розумінні вона й протиставляється теорії. Вихідним, основним видом практики є матеріальне виробництво, внаслідок якого суспільство за допомогою створених знарядь та засобів виробництва впливає на природу й перетворює її. Іншим широкоохоплюючим різновидом практики є соціально-політична діяльність суспільства та окремих його груп. Правомірно сказати й про деякі інші види практики, зокрема про матеріальну сторону побутової діяльності людей тощо.
Щодо наукового експерименту, то він, становлячи собою чуттєво-предметну діяльність, має певну специфіку. Науковий експеримент безпосередньо підпорядкований завданням теоретич-ного дослідження, а тому його необхідно зарахувати до системи власне пізнавальної діяльності. Це свідчить про те, що не існує "чистої" практики або "чисто" теоретичної діяльності. Будь-яка практика містить і пізнавальні моменти, а теоретична діяльність
- моменти чуттєво-предметні, тобто практичні. Наприклад, знання послідовності виконання прийомів містить розуміння практики, володіння ціми прийомами, а напрацювання базової техніки хортингу та повторення прийомів містить теоретичне підгрунтя і знання термінології, методичних принципів хортингу тощо. Проте це не заперечує того, що практика й теорія відрізняються між собою як своїм основним змістом, так і безпосередніми завданнями й результатами. Практику, її значення для пізнання наукова філософія розглядає в сукупності і взаємозв'язку всіх її видів та ще й в історичному розвитку. Тільки за такого підходу можна повною мірою з'ясувати її функції.

Практика й пізнання, теорія і практика завжди єдині. Це - сторони пізнання, які між собою взаємодіють, взаємовпливають і є діалектично пов'язаними протилежностями, що перебувають як у стані відповідності та гармонії, так і дисгармонії, конфлікту, конфронтації тощо. Гармонія тіла, його красота ще не є гармонією душі, і навпаки. Завдання хортингу у тому, щоб не ставити одне понад іншим, а робити вправи та виховувати свій розум одночасно.
Практика й пізнання органічно пов'язані одне з одним: перша має пізнавальну сторону, а пізнання — практичну. Вони єдині, але кожна має свою особливу, специфічну природу і сво-єрідність функцій. Стосовно пізнання практика реалізує базисну, детермінаційну, критеріальну та функції рушія пізнання й прогресу тощо. У свою чергу, пізнання реалізує певні функції стосовно практики: інформаційну, регулятивну, коригуючу та ін.

Та з цього не випливає, що пізнання виростає лише з практики. Воно може й випереджати її, вирішуючи завдання, що постають з внутрішньої логіки розвитку самої теорії. Це не заперечує тієї обставини, що, зрештою, саме практика і є основою теорії, джерелом досліджуваних нею проблем. Ф. Енгельс з цього приводу писав: "Якщо техніка значною мірою залежить від стану науки, то ще більше наука залежить від стану та потреб техніки. Якщо в суспільстві з'являється технічна потреба, то це рухає науку вперед більше, аніж десяток університетів". Нині, у зв'язку з науково-технічною та іншими революціями, наука стала провідним фактором щодо виробництва, вона відкриває принципово нові його напрями. Це змінює традиційний характер відношень між практикою та теорією, хоча й свідчить про постійне зростання відносної самостійності теорії та сили її зворотного впливу на практику.
Духовна сила, яку має особистість завдяки тренуванням у бойовому мистецтві досволить їй наполегливо поставитися до тренувань та збагнути техніку хортингу на досконалому рівні. Але якщо людина фізично сильна, але духовно не підготовлена, вона може втратити надбані позиції у житті і, навіть, деградувати. Практика не лише ставить перед теорією завдання, а й озброює її засобами дослідження: новими формами тренування, вдосконалення, методами, матеріалами, приладами, апаратурою, експериментальними установками, тощо. Навіть, сучасне виробництво перетворюється на експериментальну базу науки. Відповідно наука перетворюється в безпосередню продуктивну силу людства, допомагає розвивати аби-яку сферу життя з більш плідними методами, а у спорті та бойовому мистецтві дослідження науки мають ще наглядніші приклади, які відображаються у високі спортивні досягнення, рекорди та перемоги на змаганнях. Використання наукових методів досідження у бойовому мистецтві хортинг надає даному виду діяльності ще більшої ефективності, що сприяє вихованню у спортсменів найбільш вагомих вольових та моральних якостей - джерела гармонії тіла і духу. Саме у такій гармонії людина почуває себе щасливою.