Соцiальнi стосунки, їх мiсце в людськiй сутностi

Якщо людина постійно знаходиться у здоровому та позитивному середовищі хортингу, вона підсвідомо виховує якості, притаманні вчителям, тренерам і сраршим учням організації. Принцип особистого прикладу - це основа виховання і традиція, яка закладена в хортингу. "С ким поведешся, від того і наберешся", - звучить стародавня слов'янська мудрість. Саме, середовище і оточення однодумців певною мірою впливають на виховання вольових якостей особистості. Для більш повного розуміння необхідності бути в гармонії з оточуючим соціумом, мати своє місце у суспільному житті, необхідно розкрити суть соціальних стосунків взагалі, їх місце в людській сутності кожної людини, а також навести конкретні приклади із спортивного життя і виховання на традиціях бойового мистецтва хортинг, яке і має відповідну направлену на дану мету свою виховну філософію. Визначившись з мiсцем духовностi в структурi людської сутностi, аж нiяк не можна поминути те середовище, в якому живе людина. Мова йде про сферу людських стосункiв. Ще Арiстотель визначив людину як полiтичну iстоту. Тобто, до природного вiн додав полiтичне, в античному розумiннi те, що лежить в сферi державних, точнiше, мiських вiдносин. Дослiдження соцiальних стосункiв пов'язане з iменами Вiко, Гердера, Гегеля та iнших. В марксизмi ця сторона людської сутностi набрала унiверсального характеру й вiдтiснила на другий план все останнє. "Сутнiсть людини не є абстракт, притаманний окремому iндивiду. В своїй дiйсностi вона є сукупнiсть всiх суспiльних вiдносин", - стверджували К. Маркс і Ф. Энгельс у Соч. т.42, с. 265. На доказ iстинностi цiєї марксової тези наводиться такий приклад: "Хлопчик-iндiанець, немовлям привезений в Париж, в зрiлому вiцi стане "стовідсодковим” парижанином". Син простолюдина, вихований в сiм'ї дворянина, засвоює всi умовностi родового дворянського побуту, те ж можна сказати i про дворянського сина, що вирiс в сiм'ї селянина" (Введение в философию. ч. 11, М., Политиздат, 1990 г. с. 221). Нiяких заперечень проти самого факту не виникає. Та коли поставити питання: iндiанець, парижанин, дворянин мають в своїй основi щось спiльне, що робить їх перш за все людьми, чи такого спiльного не iснує? Конкретний спосiб прояву людської сутностi у всiх iндивiдiв буде вiдмiнним. Та хоч один з них вихованням позбавлений розуму, моралi, вiри, любовi, економiчного iнтересу i т. д., тобто рис, притаманних людинi як такiй? Якщо припуститись тiєї думки, що конкретну людину формують цiлком конкретнi суспiльнi стосунки, в якi вона включена, то тодi повинна виникати не загальнолюдська, а конкретно дворянська, селянська, iндiанська сутнiсть, а отже, по аналогiї, паризька.
Коли так, то чим суспiльство вiдрiзняється вiд мурашника чи вiд бджолиного рою. Бджоломатка - то королева, трутнi - то кавалери-дворяни, робоча бджола - то селянська маса, саме так автор популярного посiбника для дітей-бджолярiв Шабаршов знайомить з азами бджiльництва. Єднiсть функцiї i сутностi тут показана в наочних образах. Те, проти чого активно виступали класики марксизму - "бiологiзаторство" в розумiннi сутностi людини, успiшно вигнане за дверi людинознавства, крадькома влетiло сюди ж через кватирку "соцiологiзаторства", ненароком вiдкриту тим же Марксом. Цей приклад показує лише одне: якщо взяти одну з рис людської сутностi i перетворити її в єдиносубстанцiйну основу людини, то обов'язково попадеш в якийсь варiант "заторства", тобто однобiчного кретинiзованого пояснення людської природи. Критика "соцiологiзаторства" не знiмає проблеми соцiального в людськiй сутностi. Згадаймо основнi типи соцiальних стосункiв, їх не дуже багато. Класифiкацiя звела всю повноту соцiальних вiдносин до таких груп: економiчнi, полiтичнi, моральнi, iдеологiчнi, духовнi. Вся гама соцiальних стосункiв виникла, нарощувалась i розвивалась в мiру формування самої людини. В iсторичному процесi соцiальні стосунки трансформуються iнколи до невпiзнання. Що можна знайти спiльного мiж працею раба i найманою працею робiтника в сучасному капiталiстичному суспiльствi. Один працює десь бiля шадуфа, знемагаючи вiд непосильної працi, а другий висококвалiфiкований, ситий, задоволений своїм становищем, працює над складанням персонального комп'ютера. Конкретне становище людини тут рiзне. Рiзний рiвень задоволення потреб, рiзний рiвень розвитку самої людини, рiзний характер працi, рiзнi рiвнi розвитку людства. Але тип стосункiв тут один. Це специфiчно людськi стосунки виробничої сфери, вони виникли як новий рiвень розвитку буття людини разом з формуванням цивiлiзацiї. Господар виробництва забирає працю повнiстю i повертає якусь її частину чи у виглядi шматка хлiба, чи у виглядi досить пристойної заробiтної платнi. Другий вiддає працю повнiстю, а отримує те, що можна взяти на даному етапi соцiального розвитку, але не менше засобiв, якi пiдтримують життя та працездатнiсть за конкретних умов рiвня розвитку технiки, технологiї й самої людини. Виникнувши на певному етапi розвитку суспiльства, соцiальне вiдношення може зазнавати фантастичнi трансформацiї, однак, викликане необхiднiстю функцiонування соцiокультурної системи воно не зникає. Сьогоднiшнi соцiальнi стосунки несуть в собi в згорнутому виглядi всю свою iсторiю. В них пам'ять вiкiв та тисячолiть. Та не всi вiдношення змiнюють свою форму так разюче. Часом, виникнувши, вони обслуговують людство не одне столiття, а то й тисячолiття. Вiзьмiмо феодальнi стосунки. На територiї Київської Русi вони почали складатись у VIII-IX ст. В класичному виглядi вони проiснували до 1861 р. а дещо деформованi аж до 1917 р. Зараз значна кiлькiсть дослiдникiв, аналiзуючи сімдесятилiтню iсторiю розвитку соцiалiзму в нашiй країнi, знаходить iстотнi риси феодалiзму в радянськiй колгоспнiй системi.
Чи трансформованi, чи первозданi, але стосунки зберiгають в собi пам'ять тисячолiть. Крiм усiх iнших видiв соцiально значущої пам'ятi, iснує пам'ять стереотипу вiдносин. Можна сказати, що соцiальнi стосунки несуть в собi пам'ять людинотворення. Друга функцiя стосункiв в суспiльствi- комунiкативна, точнiше ретрансляцiйна. Формування особистостi, всiх людських властивостей у пiдростаючого поколiння вiдбувається через включення людини в складну гаму людських стосункiв. Виховання, перевиховання (коли такий процес чомусь йде), змiна поглядiв, свiтогляду i т. п. вiдбувається пiд впливом суспiльних стосункiв. Старше поколiння через стосунки передає молодшому те, що отримало вiд своїх предкiв. Саме тут i спотикаються прихильники єдиної субстанцiї людини, бо процес видається за результат.
Життя людини - це процес її дiяльностi в рiзних сферах, не тільки у спортивній і самовиховній, так як це налагоджено і робиться у бойовому мистецтві хортинг. Дiє людина, iстота, що несе в собi природнє та духовне. Дiяльнiсть можлива лише у виглядi стосункiв з природою та iншими людьми. Стосунки мiж людьми i є соцiальна форма руху матерiї. Якщо так, то поставимо питання, що ж рухається в соцiальнiй формi? Якщо суспiльнi вiдносини є соцiальна форма руху, а людина - сукупнiсть соцiальних стосункiв, то виходить - рухається рух. От ми й вийшли на логiчний круг. I нiчого нам не лишається, як, визнавши соцiальнi стосунки найвищою формою руху, квалiфiкувати цей рух зовнiшнiм проявом людської сутностi. Людська сутнiсть реалiзується через стосунки, а не є сама "сукупнiстю стосункiв". Суспiльнi вiдносини - така ж форма буття людини i людського суспiльства, як механiчна форма руху буття сонячної системи. Нiкому ж не приходiть в голову зводити суть сонячної системи до механiчного руху. Спочатку потрiбнi Сонце та планети, вiдтак i механiчний рух буде необхiдною умовою iснування сонячної системи. Коли ж немає того, що рухається, то немає й про що вести мову. Отже, суспiльнi стосунки не визначальна, а похiдна сторона людського буття. Дiяльнiсть, стосунки, вiдносини - то все прояв сутностi людини. Соцiальнi стосунки то спосiб реалiзацiї, iнструмент формування, розвитку людських здiбностей, а не людська сутнiсть, бодай потенцiйна. Людина як феномен не має єдиного чи визначального субстанцiйного компоненту. Перша складова людини - її фiзичне буття - є обов’язковою умовою, носiєм та важливим стимулом до проявiв активностi. Фiзичне буття є мiстком мiж людиною i природою-космосом. Друга складова-духовнiсть. Це дуже складний, специфiчно людський феномен, в якому поєднана свiдомiсть-знання, мораль, релiгiйнiсть та iншi сторони людськкої психiки. Соцiальнi вiдносини - це форма буття людського.
Важливо звернути увагу на ще одну суттєву характеристику суспiльної iстоти, що рiднить її з усiм буттям. Людина визначається не так рiвнем розвитку окремих сторiн, як їх взаємозв’язками. Вiд способу взаємозв’язкiв, особливостей гармонiзацiї елементiв, характеру iєрархiчних побудов якiсна характеристика залежить бiльше, нiж вiд рiвня розвитку розуму, освiти, вiросповiдання, моралi i т. д. Саме тому ми бачимо мудрих, альтруїстично спрямованих, розважливих життєлюбних людей в рiзних iсторичних епохах, в рiзних соцiальних верствах, за рiзних соцiально-полiтичних обставин. Це святi люди. Не всi вони канонiзованi церквами, але саме вони є свiточами в мороку людських стосункiв. Складнiсть взаємозв’язкiв елементiв людської сутностi й релiгiєю, й наукою фiксується вже давно. В християнському вiровченнi ця складнiсть вiдобразилась у виглядi протирiччя мiж духом i тiлом. В Канта це протирiччя вiри та розуму, в марксизмi це протирiччя iндивiдуального та суспiльного. А далi персоналiзм, позитивiзм, фрейдизм та й всi останнi так чи iнакше розкривають i вирiшують протирiччя людської сутностi. В двадцятому столiттi найбiльш активно та плiдно розробляє проблему суперечностi людської сутностi екзiстенцiалiзм. Ця проблема з розряду вiчних, i в кожнiй епосi вона матиме своє вирiшення. Важливо вiдзначити, що, окрiм Бiблiї, яка дае мiфологiчну версiю двотисячолiтньої давнини, мало хто в аналiзi суперечностi людської сутностi по-справжньому спирається на антропогенетичнi витоки цiєї суперечностi. Навiть екзiстенцiалiзм на перше мiсце ставить наявне людське буття. Людина, за екзiстенцiальним баченням, з'являється у свiт i лише потiм починає творити себе, починаючи з власного "Я", та ще й в ворожому оточеннi. Розгляд складного процесу гармонiзацiї суперечливих елементiв людської сутностi є окремою проблемою, зараз важливо лише пiдкреслити, що в аналiзi такого складного феномену, як людина, не можна обмежуватись розкриттям змiсту складових. Система взаємозалежностi елементiв людської сутностi - головна, визначальна якiсна характеристика людини як в загальнолюдському так, i в iндивiдуальному планах. Все залежить вiд того, що в конкретнiй людинi знаходиться на "вершинi пiрамiди", що обумовлює її поведiнку: добро чи зло, альтруїзм чи егоцентризм, логiчне чи емоцiйне, рацiональне чи iррацiональне i т.д. Саме тут й не можна проходити повз соцiальні стосунки та суспiльно-полiтичні системи, що їх упорядковують. В розгортаннi сутносних властивостей людини не можна переоцiнити ролi соцiальних стосункiв, тих умов, тiєї атмосфери, в якiй живе людина. Конкретна соцiальна система дає простiр розвитку, викликае до активiзацiї цiлком визначену людську властивiсть, або можна квалiфiкувати ще й так: сторону людської сутностi. Така сторона людини стає домiнуючою i певним способом пiдпорядковуе все iнше в людинi. Саме так на свiт з'являеться бiзнесмен, iнтелектуал, майстер виробництва, проповiдник та всi iншi людськи типи як позитивнi, так i негативнi.
Процес розвитку людини в межах свiтової цивiлiзацiї є почерговим створенням умов для розкриття тiєї чи iншої сторони людської сутностi. Середньовiччя, попри всi його недолiки, дає повний простiр задоволення релiгiйної потреби та вдосконалення духовностi в тодiшньому розумiннi цiєї сторони людської сутi. Епоха Вiдродження на перше мiсце висувае природне в людинi, особливо iї фiзичну досконалiсть. Епоха просвiтництва найбiльше цiнуе знання i сприяе розвитку науки. Сьогодення в Європi прагне до реалiзацiї принципiв демократiї у всiх сферах життя. Це, в свою чергу, формує попит на тi якостi людини, котрi закладались ще в первiсному родовому суспiльствi, свого часу були розвинутi давнiми греками. Але потiм без малого два тисячолiття цi якостi вiд людини не вимагались, й певним чином вони зiв'яли, згасли. На такому малому, за глобальними вимiрами, вiдрiзку часу, як iсторiя европейської цiвiлiзацiї, новi сутніснi властивостi людини не виникали. Все, що ми мали в iсторiї розвитку людини бiльш як за двi з половиною тисячi рокiв, не нове. Всi притаманнi нам людськi якостi з'явились в первiсному суспiльствi, а остаточно цей процес завершився формуванням класiв i cвiтових релiгiй. Все розмаїття типажiв та iсторичних персоналiй за п'ять тисячолiть нашої цiвiлiзацiї-прояв того, що в людинi закладалось антропосоцiогенезом i утримувалось бiологiчним та соцiокультурним генетичними кодами. Рiзноманiтнiсть людей рiзних iсторичних перiодiв та рiзних регiонiв - то нова компоновка, нова структура, новi iєрархiчнi акценти, що формуються з вже наявних якостей.
Можна передбачити заперечення висловленому та звинувачення в метафiзичному омертвiннi людської сутностi. Проте справа складаеться зовсiм не так. Змiни в людинi йдуть, людина розвиваеться невпинно, але зараз, як i п'ять тисяч рокiв тому, цi змiни кiлькiснi. Серйознi якiснi змiни не вiдбуваються. Все ж кiлькiснi змiни в майбутньому призведуть до якiсного стрибка. Саме тодi надiлене новою якiстю людство перейде в ранг Боголюдства, як про це говорив росiйський фiлософ Федоров. Можливо, це й буде комунiзм, можливо, це буде реалiзацiєю мiфу про Рай, або "горній свiт" Сковороди чи щось iнше.
Зараз можна зауважити лише одне: ота нова стадiя розвитку буде можлива лише тодi, коли змiниться людська сутнiсть. Прийдешнi поколiння вiд нас вiдрiзнятимуться так, як ми вiдрiзняемось вiд неандертальцiв. Можливо, ця вiдмiнність буде бiльшою або меншою, та вона буде суттєвою.
Зрозумiло, це гiпотеза про вiддалену i навiть дуже вiддалену перспективу. Зараз важливо розiбратись з суттю того, що є. Максимальне використання знань про людину на благо людини - одне з головних завдань людинознавства взагалi i фiлософiї особливо.
Закiнчуючи короткий розгляд людської сутностi, зауважимо: дослiдження сутностi людини є першим кроком гуманiстичного фiлософствування. Для розвитку гуманiстичного свiтогляду слов'янських народiв, для перетворення гуманiзму у впливову свiтоглядову позицiю мало використовувати вже надбані знання з людинознавства. Потрiбна широка фiлософська розробка виховної системи, дослiдження фiлософської проблематики з активним використанням фiлософської традицiї. Таким суттєвим засобом і є виховна система особистості - бойове мистецтво хортинг, яке має стійкі філософські погляди на виховання таких необхідних для життя людини якостей, як моральні та вольові. Маючи певний рівень таких якостей людина спроможна гармонійно відчувати себе у співтоваристві та, навіть, конкурентному середовищі. А практичні навички виду спорту хортинг, тільки посилять її впевнену позицію.
Зміни у суспільно-політичному житті держави вимагають докорінної перебудови процесу виховання взагалі, а особисто дітей, починаючи з раннього віку. Саме тому і починати заняття видом спорту хортинг рекомендовано з 5-6-7 років, бо то є придатний вік для початку виховання всіх без винятку якостей людини. Перехід нашої держави на нові міжнародні стандарти освіти потребує зміни системи виховання і впровадження нових винаходів та шляхів реалізації цільової державної програми виховання. Це засвідчено Конституцією України, Законами України „Про освіту”, „Про фізичну культуру і спорт”, Цільовою комплексною програмою „Фізичне виховання – здоров’я нації”, Концепцією фізичного виховання в системі освіти України.
 
 

Анимашки ЗвездыАнимашки ЗвездыАнимашки ЗвездыАнимашки ЗвездыАнимашки ЗвездыАнимашки ЗвездыАнимашки ЗвездыАнимашки ЗвездыАнимашки ЗвездыАнимашки ЗвездыАнимашки ЗвездыАнимашки ЗвездыАнимашки ЗвездыАнимашки ЗвездыАнимашки ЗвездыАнимашки ЗвездыАнимашки Звезды