Правове регулювання оплати праці

Перехід до економічної системи, заснованої на ринкових відносинах, обєктивно потребує вивчення і дослідження питань повязаних з оплатою праці. По-перше, для вдосконалення правових механізмів її регулювання та підвищення правового захисту громадян, що є субєктами організації оплати праці. По-друге, для запровадження нових принципів формування політики оплати праці, проведення реформи в сфері оплати праці.

На даний момент визріли передумови проведення реформи політики оплати праці. Однак її проектування та впровадження не може бути одномоментним, а має охоплювати декілька етапів відповідно до стану базисних економічних відносин та рівня економічного розвитку.

Важливою умовою проведення реформи має стати перехід від централізованого встановлення параметрів оплати праці до їх визначення у колективних договорах і угодах.

Однак "кволі" кроки уряду і держави в напрямку реформування системи оплати праці обумовили ситуацію, коли низький рівень заробітньої плати, її платоспроможності перетворилися в одні з головних чинників, що стримують прискорення економічних реформ, якісне відтворення робочої сили, технологічне оновлення виробництва, вирішення цілого ряду соціально-економічних проблем.

Досвід постсоціалістичних країн Центральної Європи (Польща, Угорщина, Чехія тощо) свідчить про те, що реальні зрушення в економіці розпочиналися лише тоді коли середня зарплата підвищувалась до 300$ і вище у розрахунку на місяць.

Отож, на думку автора, політика заробітньої плати потребує докорінної зміни. Провідною складовою її подальшого реформування має стати реалізація державними органами за участю соціальних партнерів концепції оплати праці у контексті з реформуванням інших складових господарського механізму. Однак проведення будь-яких реформ неможливе без детального правового аналізу існуючої системи оплати праці.

Метою даної роботи є висвітлення питань повязаних з правовою природою поняття оплата праці та особливостями її правового регулювання, структурою виплат та нарахувань, системою оплати праці, гарантіями та компенсаціями працівникам тощо.

Для досягнення поставленої мети слід розкрити наступні питання: поняття заробітної плати і методи її правового регулювання; нормування  праці; тарифна система та її складові елементи; системи оплати праці; оплата праці при відхиленні від умов, передбачених тарифами; порядок виплати заробітної плати та обчислення середнього заробітку.

Поняття заробітної плати і методи її правового регулювання. Нормування праці

Для того щоб жити і задовольняти свої матеріальні і ду­ховні потреби, людина повинна мати необхідні матеріальні кош­ти. Ці кошти можуть набуватись різними шляхами: людина може займатися індивідуальною трудовою або підприємницькою діяль­ністю, одержувати прибуток від цінних паперів у вигляді диві­дендів. Переважна більшість людей одержують винагороду, най­маючись на роботу як робітники і службовці. Цю винагороду прийнято називати заробітною платою.

Відрізняються два аспекти заробітної плати: економічний і правовий. З економічної точки зору заробітною платою вва­жається вартість або ціна праці в грошовій формі як частка працівника в національному доході, що на еквівалентній ос­нові виплачується йому за виконану роботу.

Юридичною категорією заробітна плата стає тоді, коли пра­вовими нормами визначаються розмір та порядок її виплати за виконану роботу. Для правового визначення заробітної плати має значення обов'язок роботодавця виплачувати працівникові винагороду за його працю, з одного боку, і наявність у праців­ника суб'єктивного права на одержання цієї винагороди за по­передньо встановленими нормами праці, — з другого.

Політика винагороди за працю організовується так, щоб свідома ініціатива працівників була спрямована на підвищення продуктивності праці, удосконалення своєї кваліфікації, нада­вала працівнику можливість своєю працею збільшувати свій трудовий доход.

За загальним правилом, заробітна плата є винагородою в гро­шовому виразі, яку працівник одержує від підприємства чи фізич­ної особи, для яких виконує обумовлену трудовим договором ро­боту. Розмір цієї винагороди залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприєм­ства.

Заробітну плату прийнято поділяти на основну та додатко­ву. Основною визнається винагорода за виконану роботу відпо­відно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у виг­ляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робіт­ників та посадових окладів для службовців.

Додатковою заробітною платою є винагорода за працю по­над встановлені норми, трудові успіхи і винахідливість та особ­ливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат нале­жать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компен­саційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передба­чені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Винагорода, яку одержують працівники за свою роботу, не повинна бути меншою певного рівня, який вважається мінімаль­ним. Такою мінімальною заробітною платою є законодавче вста­новлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може проводитись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці чи обсяг робіт. З метою поетапного наближення до величини вартості межі малозабезпеченості встановлюється розмір мінімальної заробітньої плати з 1 січня 1998 року - 45 гривень. Законодавець передбачає поквартальний перегляд розміру мінімальної заробітньої плати з уточненням показників Держбюджету України.

До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною га­рантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання.

Джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозра­хункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одер­жані внаслідок їх господарської діяльності.

Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, — це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також ча­стина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Об'єднання громадян оплачують працю найманих праців­ників з коштів, які формуються згідно з їх статутами.

Організація заробітної плати будується на принципах по­єднання правового регулювання, що здійснюється державни­ми органами в централізованому порядку з галузевим, регіо­нальним і локальним регулюванням безпосередньо на підпри­ємствах. Правове регулювання оплати праці здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на державному рівні; галузевих, регіональних угод; колективних договорів; трудових договорів.

Суб'єктами організації оплати праці є органи державної влади та місцевого самоврядування; власники, об'єднання влас­ників або їх представницькі органи; професійні спілки, об'єднан­ня професійних спілок та їх представницькі органи; працівники.

Держава здійснює регулювання праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету. Це регулювання про­водиться на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колектив­них договорів у межах бюджетних асигнувань та інших поза­бюджетних доходів.

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і орга­нізацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночас­но з бюджетом.

Договірне регулювання оплати праці працівників під­приємств здійснюється на основі системи угод, що укладають­ся на державному (генеральна угода), галузевому (галузева уго­да), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колек­тивний договір) рівнях відповідно до Закону України від 1 липня 1993 р. “Про колективні договори і угоди”.

Норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених генеральною, галузевою або регіо­нальною угодою, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на пе­ріод подолання фінансових труднощів підприємства на термін не більше як шість місяців.

Кооператив (об'єднання) також самостійно визначає фор­ми і систему оплати праці членів кооперативу (об'єднання) і найманих працівників з урахуванням норм і гарантій, встанов­лених законодавством. Кооперативні виплати і виплата часток доходу на паї членам кооперативу та асоційованим членам до оплати праці не відноситься.

Обидва методи правового регулювання заробітної плати (як державно-нормативний, так і договірний) характеризують єдність принципів організації заробітної плати як основну форму трудових доходів працюючих. Для одержання цих доходів по­винна бути витрачена певна міра праці, яка може визначатись кількістю проведених трудових операцій або витратами певної кількості часу для виконання обумовленої роботи.

Для того щоб правильно оплатити працю, слід визначити розмір витраченої праці. Встановлення норм часу на виконан­ня певних робіт або розмірів виробітку в тоннах, кубометрах, штуках на одиницю часу прийнято називати нормуванням праці.

Нормування праці є одним з механізмів управління виробництвом, методом вияв­лення резервів зростання продуктивності праці, регулятором міри праці робітників і службовців. І яка б з цих сторін не підкреслювалась, сутність нормування праці проявляється у розробленні та встановленні особливих видів норм, які узагаль­нено прийнято називати нормами витрат праці, або нормами праці.

До норм праці відносяться норми виробітку, норми часу, норми обслуговування і нормативи чисельності робітників та службовців. Вони встановлюються відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці.

Норма виробітку відображає інтенсивність праці. Норма часу відображає тривалість часу, протягом якого виконувалась пра­ця. Ці норми встановлюються методом нормування, виходячи з найбільш раціонального технологічного виконання даної ро­боти і організації праці на певному робочому місці, за умови найбільш ефективного використання засобів виробництва і ро­бочого часу, вважаються технічно обгрунтованими.

Поряд з нормами, що встановлені на стабільні за організа­ційно-технічними умовами роботи, можуть застосовуватися тим­часові та одноразові норми. Тимчасові норми встановлюються на період освоєння тих чи інших робіт за відсутності затверд­жених нормативних матеріалів для нормування праці. Однора­зові норми встановлюються на окремі роботи, що носять оди­ничний характер. Це можуть бути позапланові, аварійні та інші роботи.

Стаття 88 КЗпП визначає умови праці, що мають врахову­ватися при розробленні норм виробітку, норм часу і норм об­слуговування. Ці умови повинні бути нормальними, якими вони є при справному стані машин, верстатів і пристроїв; при на­лежній якості матеріалів та інструментів, необхідних для вико­нання роботи, і їх вчасному поданні; при своєчасному поста­чанні виробництва електроенергією, газом та іншим джерелом енергоживлення; при своєчасному забезпеченні технічною до­кументацією; при здорових і безпечних умовах праці, коли дот­римуються правил і норм техніки безпеки.

Перегляд норм виробітку, норм часу і норм обслуговування при незмінній тарифній ставці автоматично знижує розцінки на одиницю продукції або роботи. Незважаючи на це, норми часу необхідно періодично зменшувати, а виробітку — відпові­дно підвищувати. Будь-яка, навіть найдосконаліша і найобґрунтованіша у свій час норма рано чи пізно застаріває, відстає від рівня техніки, втрачає свою мобілізуючу роль і стимулюю­чий вплив на зростання продуктивності праці.

Зростання заробітків за рахунок легкого перевиконання за­старілих, занижених норм не можна вважати закономірним. Продуктивність праці зростає не тільки за рахунок зусиль, майстерності самих робітників, а й за рахунок державних вкладень підприємств у підвищення технічної оснащеності, енергоозб­роєність праці робітників, підвищення їх кваліфікації. Відпо­відно економічний виграш від зростання продуктивності праці повинен ділитися між працюючим і підприємством.

Нормативні завдання можуть встановлюватись також пра­цівникам з почасовою системою оплати праці.

Тарифна система та її складові елементи

Основою державного регулювання заробітної плати є та­рифна система. За її допомогою встановлюється можливість оцінити працю кожного працівника, співставити, порівняти конкретні види праці та встановити пропорції в їх оплаті.

Тарифною системою є встановлена в централізованому поряд­ку сукупність правових норм оплати праці з урахуванням їх склад­ності, змісту, умов, суспільної значущості галузі народного госпо­дарства і природно-кліматичних умов. Правове значення тариф­ної системи визначається тим, що вона регламентує порядок обліку якості праці і відображення її в заробітній платі.

До тарифної системи включаються: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні ха­рактеристики (довідники). Вони використовуються для розпо­ділу робіт залежно від їх складності та відповідальності за роз­рядами тарифної сітки. Тарифна система є основою формуван­ня та диференціації розмірів заробітної плати.

Тарифи заробітної плати працівників встановлюються^ формі тарифних сіток. Тарифною сіткою є шкала, що скла­дається з певної кількості розрядів. Усі робочі професії, що тарифікуються, розподіляються за розрядами тарифної сітки відповідно до ступеня кваліфікації та важкості робіт.

Розподіл робочих професій за розрядами тарифної сітки, а також кваліфікаційні вимоги по кожній професії і розряду вста­новлюються в тарифно-кваліфікаційному довіднику. Кожний розряд тарифної сітки має свій коефіцієнт. При цьому коефіцієнт першого розряду приймається за одиницю, а коефіцієнти на­ступних розрядів визначають, наскільки ставка даного розряду вище ставки першого розряду. Для грошового виразу ставок тарифної сітки встановлюється тарифна ставка першого розря-ДУ (годинна, денна, місячна), за якою оплачуються найпростіші і легкі роботи. Тарифні ставки наступних розрядів визначаються шляхом множення ставки першого розряду на відповідний цим розрядам тарифний коефіцієнт.

Таким чином, на відміну від посадового окладу, передбаче­ного для кожної посади, тарифна ставка встановлюється для цілої групи робочих професій, віднесених до певного розряду.

Співвідношення між нижчим і вищим розрядами кваліфі­кації становить в шестирозрядній тарифній сітці не менш ніж 1 : 1,8, а у восьмирозрядній тарифній сітці — 1 : 2,0.

Як загальне правило, для кожного розряду встановлюються дві тарифні ставки: одна — для почасовиків і друга, більш ви­сока — для відрядників, яка є підставою для обчислення і виз­начення відрядних розцінок. У деяких виробничих галузях, де застосовується в основному відрядна система оплати праці, введені єдині тарифні ставки для робітників-відрядників і по-годинників. Тарифно-кваліфікаційний довідник становить собою збір­ник, який містить докладну характеристику основних видів робіт за їх складністю, важливістю і точністю в даній галузі госпо­дарства. Разом з тим в кваліфікаційно-тарифному довіднику вміщується характеристика знань і навичок, якими повинен володіти робітник для виконання відповідної даному розряду роботи. Тарифно-кваліфікаційні довідники використовуються для тарифікації робіт і присвоєння працівникам особистих роз­рядів.

Питання про присвоєння або підвищення кваліфікаційно­го розряду розглядається за заявою зацікавленого у цьому ро­бітника і подання керівника підрозділу (цеху, дільниці та ін.). Про присвоєння кваліфікаційного розряду заноситься запис до тру­дової книжки.

Тарифно-кваліфікаційні довідники та характеристики роз­робляються Міністерством праці України.

Тарифні оклади службовців установлюються у формі систе­ми посадових окладів, яка полягає в установленні номенклату­ри посад і розміру грошового окладу за кожною посадою. Ок­лади можуть підвищуватися відповідно до стажу роботи, обсягу роботи, кваліфікації працівника, вченого ступеня.

Системи оплати праці та її види

Оплата праці повинна залежати від кількості і якості праці, її результатів, які мають кількісні і якісні показники. Оплата праці — це винагорода, що встановлюється попередньо в держав­но-нормативному порядку або за угодою сторін трудового дого­вору.

Співвідношення між кількісними і якісними показниками праці, або мірою праці, і винагородою, створює систему опла­ти праці. Оскільки є дві міри праці: кількість виготовленої про­дукції і час, витрачений на виконання певної роботи, існують дві системи заробітної плати.

Коли мірою праці виступає кількість виготовленої продукції, винагороду за цю працю прийнято називати відрядною систе­мою заробітної плати. Коли ж мірою праці є витрачений пра­цівником час, ця система оплати називається почасовою.

Переважною системою оплати праці є відрядна система за­робітної плати. Вона дозволяє працівнику своїми зусиллями збільшувати продуктивність праці і відповідно підвищувати розмір своєї заробітної плати.

При відрядній системі оплати праці заробіток нараховуєть­ся за виконаний обсяг роботи, вироблену продукцію за відряд­ними розцінками, обчисленими виходячи з установлених та­рифних ставок і норм виробітку або часу.

Застосування відрядної системи заробітної плати доцільно тоді, коли є практична можливість обчислити обсяг виконуваної роботи в натуральних показниках, що відображають фак­тичні витрати праці та її результати; застосувати норми вироб­ітку чи норми часу і обчислити їх виконання: збільшити обсяг виконуваних робіт у порівнянні з установленими нормами.

Відрядна система заробітної плати за способом обліку має декілька різновидів: пряма відрядна система, відрядно-прогре­сивна система заробітної плати, акордна система заробітної плати і побічно-відрядна система заробітної плати. При цьому відрядна система заробітної плати може бути індивідуальною і колективною.

Переважно заробітна плата нараховується і виплачується індивідуально кожному працівнику. Разом з тим існує колек­тивна форма організації праці, яка застосовується в бригаді. При бригадній формі організації праці заробіток кожного чле­на бригади визначається на підставі загальних результатів роботи бригади. Загальний колективний заробіток бригади роз­поділяється між членами бригади відповідно до 'їх кваліфікації і відпрацьованого часу. При цьому застосовується коефіцієнт трудової участі.

Почасова система оплати праці застосовується переважно для оплати праці службовців. Для робітників ця система є до­цільною в умовах механізації і автоматизації виробництва, зок­рема, на дільницях і видах робіт з регламентованим режимом виробництва, при обслуговуванні апаратури, на дослідних ви­робництвах тощо.

Залежно від того, який відрізок часу взято для обчислення заробітку, почасова система поділяється на погодинну, поден­ну і помісячну. При почасовій і поденній оплаті заробіток виз­начається шляхом множення відповідної часової чи денної та­рифної ставки на число відпрацьованих в обліковому періоді (як правило — календарний місяць) годин або днів.

При помісячній оплаті за відпрацьований повний місяць виплачується місячна тарифна ставка або посадовий оклад, не­залежно від кількості робочих днів у цьому місяці.

Почасова і відрядна системи заробітної плати встановлю­ються власником або уповноваженим ним органом за погод­женням з профспілковим комітетом підприємства.

Для посилення матеріальної зацікавленості робітників і служ­бовців у підвищенні ефективності і рентабельності виробницт­ва, зростанні продуктивності праці, поліпшенні якості продукції і економії матеріальних ресурсів може вводитись преміальна оплата

Основою правового регулювання цієї оплати є положення, що розробляються на підприємствах і в організаціях і затверд­жуються власником або уповноваженим ним органом за погод­женням з профспілковим комітетом. Ці положення визначають умови преміювання, тобто вимоги до працівника чи колективу в цілому, виконання яких дає право на преміальну винагороду, і показники преміювання — вимоги до працівника чи колекти­ву в цілому, від ступеня виконання яких залежить розмір вина­городи. Переважно це виконання місячної норми виробітку.

Працівники, які допустили виробничі упущення, прогули, порушення громадського порядку, можуть бути повністю або частково позбавлені преміальної винагороди. Таке позбавлен­ня премії прийнято називати депреміюванням. Воно може застосовуватись навіть тоді, коли працівник досяг усіх показників і умов преміювання.

Оскільки депреміювання ст. 147 КЗпП не віднесено до дис­циплінарних стягнень, то воно може застосовуватись поряд із заходами дисциплінарного стягнення.

На доповнення систем оплати праці може встановлюватись винагорода за наслідками роботи підприємства чи організації за рік. Винагорода за поліпшення загальних наслідків роботи за рік уведена господарською реформою, що була започаткова­на в 1966 р. Підприємства і організації, що перейшли на нову систему матеріального стимулювання, одержали широку мож­ливість у визначенні розміру, порядку і умов виплати щорічної винагороди за наслідками роботи підприємства за рік. В народі ця винагорода одержала назву “тринадцята зарплата”.

Зміст цієї винагороди полягає у тому, що підприємство має право по закінченні року витратити кошти, що виділені на вип­лату щорічної винагороди, за умови виконання річних плано­вих завдань по реалізації продукції (або прибутку) і рентабель­ності виробництва. В разі недосягнення цих показників вина­города не виплачується взагалі або може виплачуватись у зменшеному розмірі. Обчислення винагороди проводиться відповідно до заробітної плати, що виплачена працівнику про­тягом року, з урахуванням безперервного трудового стажу да­ного працівника на підприємстві чи в організації.

Законом було передбачено право підприємств і організацій розробляти, затверджувати і вводити локальні (місцеві) поло­ження про порядок виплати щорічної винагороди за наслідка­ми роботи підприємства. Ці положення мають за мету встано­вити у найбільш наглядній і дохідливій формі зв'язок і залежність між особистим трудовим внеском кожного члена колективу і поліпшенням наслідків виробничої діяльності усього підпри­ємства.

Важливе значення має також правило, згідно з яким конк­ретний розмір щорічної винагороди, що виплачується кожно­му працівнику, повинен перебувати у певному співвідношенні з отриманою ним заробітною платою протягом року. Навіть при однаковому стажі безперервної роботи на підприємстві ви­нагорода працівників може бути різною.

Порядок визначення розміру винагороди передбачається по­ложеннями. На одних підприємствах винагорода встановлюється у твердій кількості денних заробітків працівника, на інших — у відсотках до заробітку (місячного чи річного). Положення пе­редбачають також можливість зменшення розміру винагороди при упущеннях в роботі працівника, несумлінному ставленні до своїх обов'язків, простоях і аваріях, що сталися з його вини.

В окремих випадках передбачається виплата винагороди за вислугу років, яку в побуті називають “чотирнадцятою зар­платою”. Вводиться ця винагорода в нормативному порядку. Обов'язковою умовою виплати винагороди за вислугу років є зайнятість працівника на роботах основного виробництва. Пра­цівники обслуговуючого складу, як правило, права на цю вина­городу не мають.

Розмір винагороди залежить від стажу роботи працівника. Стаж роботи визначається за трудовою книжкою комісією по встановленню стажу, яка зобов'язана вирішувати всі спірні питання обчислення трудового стажу. Рішення цієї комісії є остаточним і оскарженною в судовому порядку не підлягає.

Винагорода за вислугу років, наприклад, встановлена для службових осіб Державної податкової адміністрації та місцевих державних податкових адміністрацій, які мають спеціальні зван­ня. Їм винагорода виплачуєтся у розмірі 5 відсотків при стажі роботи від одного до двох років і 40 відсотків при стажі роботи від 25 і більше років. Те саме стосується педагогічних працівників. Їм винагорода за вислугу років виплачується щомісячно у відсотках до посадового окладу (ставки заробітньої плати) залежно від стажу педагогічної роботи у таких розмірах: понад 3 роки - 10%, понад 10 років - 20 %, понад 20 років - 30 %( Закон України Про освіту зі змінами від 22.03.96). Однак дана норма [стосовно педпрацівників - О.Д.] невиконується. Наприклад, в міському суді м. Івано-Франківська в даний час знаходяться позови вчителів міста про стягнення зазначених вище грошових сум.

Оплата праці при відхиленні від умов, передбачених тарифами

При нормальних умовах роботи, коли існують і виконують­ся норми виробітку, додержується встановлена законом три­валість робочого часу, продукція випускається належної якості тощо, оплата праці здійснюється за існуючими тарифами заро­бітної плати. Але у деяких випадках праця проводиться з відхи­ленням від умов, що передбачені тарифами. Виникають склад­ності у нарахуванні і розмірах оплати праці.

Окремі випадки оплати праці при відхиленні від умов, пе­редбачених тарифами, регулюються КЗпП.

Стаття 104 КЗпП передбачає, що при виконанні робіт різної кваліфікації праця почасових працівників оплачується за роботою вищої кваліфікації. Тобто при дорученні працівнику з почасо­вою оплатою роботи більш високого розряду, чим йому при­своєний, оплата повинна проводитись по виконуваній роботі. Якщо ж доручається виконання роботи за розрядом, що є нижчим від присвоєного працівнику, повинна зберігатись його тарифна ставка.

Праця робітників-відрядників оплачується за розцінками, встановленими для роботи, яка виконується. Якщо робітни­кам-відрядникам доручається виконання робіт, що тарифіку­ються нижче присвоєних їм розрядів, то при виконанні норм їм виплачується міжрозрядна різниця. Виплата міжрозрядної різниці та умови такої виплати встановлюються колективним договором.

Виплата міжрозрядної різниці проводиться при виконанні робітником норм виробітку і за наявності різниці в розрядах не менше чим два розряди.

Оплата праці при суміщенні професій визначена ст. 105 КЗпП. Суміщення професій (посад) застосовується з метою більш ра­ціонального використання робочого часу, посилення зацікав­леності працівників у зростанні продуктивності праці і збільшен­ні випуску продукції з меншою чисельністю працюючих.

Працівникам, які виконують на тому ж підприємстві поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією чи посадою, провадить­ся доплата за суміщення професій (посад). На відміну від сумісництва робота при суміщенні професій провадиться на одному й тому ж підприємстві за одним трудо­вим договором у межах нормальної тривалості робочого часу.

У разі доцільності суміщення професій працівнику вста­новлюється винагорода за працю, що визначається за погод­женням між сторонами. Конкретний розмір винагороди зале­жить від складності і обсягу виконуваних трудових функцій і обов'язків по суміщуваній роботі, характеру і обсягу додатко­вих функцій.

Доплата за суміщення професій може бути зменшена або навіть повністю скасована при перегляді діючих норм або вве­денні нових нормативів чисельності, норм обслуговування або інших нормативів праці внаслідок впровадження нової техні­ки, удосконалення організації праці і виробництва. Доплата може бути скасована й у разі погіршення суміщуваним праців-ником якості роботи.

Оплата праці при виконанні обов'язків тимчасово відсутнього працівника також передбачена ст. 105 КЗпП. Тимчасовим зас­тупництвом вважається виконання службових обов'язків за посадою працівника, який тимчасово відсутній. Воно повинно бути оформлено наказом або розпорядженням. Працівнику, який замішує посаду тимчасово відсутнього, виплачується різни­ця між його фактичним окладом і посадовим окладом праців­ника, який тимчасово відсутній. Така виплата провадиться за умови, що працівник, який замішує відсутнього, не є штатним заступником або помічником відсутнього.

При тимчасовому заступництві працівника з меншим окла­дом за заміщуваним працівником зберігається його попередній середній заробіток.

Правила про оплату тимчасового заступництва не поширю­ються на працівників, які виконують обов'язки по вакантній посаді, навіть за умови, що вони є штатними заступниками чи помічниками керівника, посада якого ніким не зайнята.

Оплата роботи в надурочний час (ст. 106 КЗпП) провадиться у підвищеному розмірі порівняно із звичайними роботами. При почасовій оплаті праці робота в надурочний час оплачується за перші дві години в полуторному розмірі, а за наступні годи­ни—у подвійному розмірі.

При відрядній оплаті праці за роботу в надурочний час про­вадиться доплата до фактично виконаної працівником роботи в розмірі 50 відсотків тарифної ставки почасової оплати відпо­відного розряду за перші дві години надурочної роботи і в розмірі 100 відсотків цієї тарифної ставки за наступні години.

У тих галузях народного господарства, де встановлені єдині тарифні ставки для почасовиків і відрядників, оплата за над­урочну роботу провадиться з розрахунку 75 відсотків тарифних ставок. Це означає, що за перші дві години надурочних робіт доплачується 37,5 відсотків, а за наступні години — 75 відсотків єдиної тарифної ставки.

Компенсація надурочних робіт відгулом не допускається.

Право на оплату надурочної роботи мають працівники з нормованим робочим днем. Працівникам з ненормованим ро­бочим днем переробіток робочого часу компенсується надан­ням додаткової відпустки.

Оплата роботи у святкові і неробочі дні відповідно до ст. 107 КЗпП нараховується: відрядникам — за подвійними відрядни­ми розцінками; працівникам, праця яких оплачується за го­динними або денними ставками, — у розмірі подвійної годин­ної або денної ставки; працівникам, які одержують місячний оклад, — у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у ці дні провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилась понад місячну норму.

Оплата у подвійному розмірі провадиться за години, фак­тично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

На бажання працівника, який працював у святковий і неро­бочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Робота у вихідний день відповідно до ст. 72 КЗпП може компенсуватись, за згодою сторін, наданням іншого дня відпо­чинку або грошовою оплатою у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами ст. 107 КЗпП. Оплата роботи у нічний час відповідно до ст. 108 КЗпП оп­лачується у підвищеному розмірі, встановлюваному тарифною угодою та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.

Наказом Міністерства праці України від 2 жовтня 1996 р. № 77 “Про умови праці робітників, зайнятих обслуговуванням органів влади, судів, органів прокуратури, державних податко­вих інспекцій та митної служби” керівнику надано право в ме­жах установлених фондів оплати праці та граничної чисель­ності працівників установлювати доплати робітникам за робо­ти в нічний час у розмірі до 35 відсотків годинної тарифної ставки (посадового окладу) за кожну годину роботи з 22 до 6 години ранку.

Оплата праці за незакінченим відрядним нарядом. У разі, коли працівник з незалежних від нього причин залишає відрядний наряд незакінченим, виконана частина роботи оплачується за оцінкою, що визначається за погодженням сторін відповідно до існуючих норм і розцінок (ст. 109 КЗпП).

Оплата праці при невиконанні норм виробітку залежить від того, з чиєї вини сталося їх невиконання. Якщо невиконання норм виробітку сталося з вини працівника, оплата провадиться відповідно до виконаної роботи.

Провина працівника у невиконанні норм виробітки може бути визнана за умови, що власник або уповноважений ним орган створив працівнику нормальні умови праці. Працівник не може бути визнаний винним, якщо норма не виконана з причин, що залежать від власника або уповноваженого ним органу. Це може бути несправність обладнання, несвоєчасне забезпечення технічною документацією, сировиною, матеріа­лами, інструментами тощо.

При невиконанні норм виробітку не з вини працівника оплата провадиться за фактично виконану роботи. Місячна за­робітна плата в цьому разі не може бути нижчою від двох тре­тин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу) (ст. 111 КЗпП). Виконання норми виробітку визначається особами, на яких покладено цей обов'язок: нормувальниками, економістами та іншими особами на підставі первинних документів по обліку виробленої продукції.

Оплата праці при виготовленні продукції, що виявилася бра­ком, також залежить від провини працівника. Якщо виготов­лення бракованої продукції сталося не з вини працівника, оп­лата праці по її виготовленню провадиться за зниженими роз­цінками. Місячна заробітна плата працівника в цих випадках не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки вста­новленого йому розряду (окладу).

Брак виробів, що стався внаслідок прихованого дефекту в оброблюваному матеріалі, а також брак не з вини працівника, виявлений після приймання виробу органом технічного конт­ролю, оплачується цьому працівникові нарівні з придатними виробами.

Повний брак з вини працівника оплаті не підлягає. Частко­вий брак з вини працівника оплачується залежно від ступеня придатності продукції за заниженими розцінками (ст. 112 КЗпП).

Ступінь придатності виготовленої продукції і відповідно до цього рівень зниження розцінок визначає власник або уповно­важений ним орган. Та обставина, що за брак з вини працівни­ка заробітна плата не нараховується і не сплачується або спла­чується у пониженому розмірі, не виключає матеріальної відпо­відальності працівника за псування матеріалів чи іншу завдану шкоду.

Оплата часу простою відповідно до ст. 113 КЗнП також за­лежить від наявності провини працівника. Якщо простій стався не з вини працівника і він попередив власника або уповно­важений ним орган (бригадира, майстра, інших службових осіб) про початок простою, час простою оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого пра­цівникові розряду (окладу).

Працівник має право відмовитись від дорученої йому робо­ти, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і на­вколишнього середовища. Факт наявності такої ситуації під­тверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю працівника профспілки і уповноваженого трудового ко­лективу, а в разі виникнення конфлікту — відповідним орга­ном державного нагляду за охороною праці з участю представ­ника профспілки.

За період простою з цих причин не з вини працівника за ним зберігається середній заробіток (ч. 2, 3 ст. 7 Закону Украї­ни “Про охорону праці”).

За працівниками, які не брали участь у страйку, але у зв'яз­ку з його проведенням не мали можливості виконувати свої тру­дові обов'язки, зберігається заробітна плата у розмірах не ниж­че від установлених законодавством та колективним договором, укладеним на цьому підприємстві, як за час простою не з вини працівника. Облік таких працівників є обов'язком власника або уповноваженого ним органу.

Час простою з вини працівника не оплачується. Не опла­чується також час страйку працівників, які беруть у ньому участь.

Оплата при переведенні на іншу роботу залежить від виду переведення: постійного чи тимчасового, а також від підстав переведення.

При постійному переведенні працівника на нижчеоплачу­вану роботу за працівником зберігається його попередній се­редній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення.

У тих випадках, коли у результаті переміщення працівника зменшується заробіток з незалежних від нього причин, прова­диться доплата до попереднього середнього заробітку протягом двох місяців з дня переміщення (ст. 114 КЗпП).

Оплата застосовується при постійних переведеннях, що про­ведені за згодою працівника власником або уповноваженим ним органом за своєю ініціативою або на підставі медичного висновку. У разі, коли переведення здійснено на прохання працівни­ка, оплата попереднього середнього заробітку не провадиться.

Оплата праці при тимчасових переведеннях залежить від причин такого переведення. При переведенні за виробничою потребою оплата праці провадиться по виконуваній роботі, але не нижче середнього заробітку за попередньою роботою.

При переведенні працівника внаслідок простою на іншу ро­боту за працівником, якщо робота є нижчеоплачуваною, збе­рігається середній заробіток за попередньою роботою за умо­ви, що він виконує норми виробітку. За працівником, який не виконує норми виробітку або переведений на почасове опла­чувану роботу, зберігається його тарифна ставка (оклад) (ч. З ст. 34 КЗпП).

Вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до трьох років, в разі неможливості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу із збереженням середнього заробітку за попе­редньою роботою (ст. 178 КЗпП).

Оплата роботи за сумісництвом відповідно до постанови Ка­бінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 245 провадить­ся за фактично виконану роботу.

При встановленні сумісниками з почасовою оплатою праці нормованих завдань на підставі технічно обгрунтованих норм оплата провадиться за кінцевими результатами за фактично ви­конаний обсяг робіт.

Порядок виплати заробітної плати. Обчисчлення середнього заробітку

Заробітна плата працюючим громадянам України випла­чується в національній валюті — гривнях. Виплата заробітної плати у формі боргових зобов'язань, розписок чи якихось інших форм зобов'язань власника забороняється. Разом з тим заро­бітна плата може виплачуватись банківськими чеками, які пра­цівник у будь-який час може обміняти в установах банку на грошові асигнації. Крім того, як виняток, колективним догово­ром може бути передбачено часткову виплату заробітної плати натурою за цінами не нижче собівартості в тих галузях або за тими професіями, де така еквівалентна оплата за вартістю оп­лати праці у грошовому виразі є звичною або бажаною для пра­цівників.

Заробітна плата працівникам має виплачуватись регулярно в робочі дні, що визначені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцять календарних днів. Колективним договором можуть встановлюватись різні дні для виплати заробітної плати праці­вникам різних структурних підрозділів, з тим щоб працівники не втрачали значного часу на одержання заробітної плати.

При нарахуванні заробітної плати працівникам може зас­тосовуватись авансовий і безавансовий порядок розрахунків за першу половину місяця. При видачі авансу остаточний розра­хунок провадиться при виплаті заробітної плати за другу поло­вину місяця.

У випадку, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або нерабочим днем, заробітна плата вип­лачується напередодні. За час відпустки заробітна плата випла­чується не пізніше трьох днів до початку відпустки.

Місцем виплати заробітної плати є місце роботи. Заборо­няється провадити виплату заробітної плати в магазинах роз­дрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винтяком виплати заробітної плати працівникам цих закладів.

За особистою письмовою згодою працівника виплата заро­бітної плати може здійснюватись через установи банків, пошто­вими переказами на вказаний ним рахунок чи адресу з обов'яз­ковою оплатою цих послуг за рахунок власника чи підприємства.

Утримання із заробітної плати може провадитись тільки у випадках, передбачених законом. Забороняються відрахуван­ня, метою яких є пряма чи непряма оплата працівником влас­нику або уповноваженому ним органу чи будь-якому посеред­нику винагороди за одержання або збереження роботи.

Власник або уповноважений ним орган має право за своєю ініціативою провадити відрахування із заробітної плати для по­криття заборгованості працівників підприємству, де вони пра­цюють. Такі відрахування провадяться: для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, пе­реплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення не-витраченого і своєчасно неповерненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках видається наказ чи роз­порядження не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгова­ності або з дня виплати неправильно обчисленої суми.

Відрахування із заробітної плати працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може провадитись при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо праці­вник звільнений з роботи у зв'язку з призовом або вступом на військову службу, переведенням працівника, за його згодою, на інше підприємство, або переходом на виборну посаду, відмо­вою працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, а також відмовою від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці, із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорга­нізації або перепрофілювання підприємства, скорочення чи­сельності або штату працівників, виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкод­жають продовженню даної роботи, нез'явленням працівника на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, направленням на навчання та в зв'язку з уходом на пенсію.

Покриття працівником шкоди в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, також може провадитись за роз­порядженням власника або уповноваженого ним органу (ст. 136 КЗпП).

На користь держави власник або уповноважений ним орган із заробітної плати працюючих зобов'язаний утримувати прибут­ковий податок. Його розмір залежить від розміру заробітної пла­ти. Не стягується податок із заробітної плати, що не перевищує встановленого державою неоподаткованого мінімуму. Із зароб­ітної плати від одного до п'яти неоподаткованих мінімумів при­бутковий податок стягується в розмірі 10 відсотків, від п'яти до десяти мінімумів — 15 відсотків, від десяти до шістдесяти — 20 відсотків, від шістдесяти до ста мінімумів — 30 відсотків, від ста неоподаткованих мінімумів і більше — 40 відсотків одержу­ваної працівником заробітної плати.

Відповідно до Закону України від 26 червня 1997 р. “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” з грома­дян, які працюють на умовах трудового договору (контракту) або виконують роботу на підставі цивільно-правових договорів, утримується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі одного відсотка заробітної плати, який перерахо­вується до Пенсійного фонду України. У цей же день Верховна Рада прийняла Закон України “Про збір на обов'язкове со­ціальне страхування”, яким передбачено стягнення збору на обов'язкове соціальне страхування у розмірі 0,5 відсотка заро­бітної плати працівника, який сплачується одночасно з одер­жанням коштів в установах банку на оплату праці і зарахо­вується на окремий рахунок Державного бюджету України.

На власника або уповноважений ним орган покладається обов'язок утримувати певні суми із заробітної плати за вико­навчими листами на підставі судових рішень, вироків судових органів, виконавчих написів нотаріальних контор, постанов адміністративних органів про накладення адміністративних штрафів.

При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20 відсотків, а в окремих передбачених законодавством випадках, наприклад в разі відшкодування завданої шкоди, — 50 відсотків заробітної пла­ти, що належить до виплати працівникові.

При відрахуванні із заробітної плати за декількома вико­навчими документами за працівником у будь-якому разі по­винно бути збережено 50 відсотків заробітку. Обмеження в ут­риманні із заробітної плати не поширюються на відрахування при відбуванні працівником покарання у вигляді виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей.

При проведенні розрахунку з працівником по заробітній платі досить часто виникає необхідність визначити середній заробіток працівника. Це потрібно тоді, коли працівникові вип­лачується заробіток за час, що є меншим за календарний місяць, або, навпаки, перевищує календарний місяць.

Визначення середнього заробітку працівника необхідно при наданні йому відпустки або виплати за неї грошової компен­сації; відпустки у зв'язку з навчанням; за час виконання пра­цівником державних або громадських обов'язків; при переве­денні працівника на іншу легшу нижчеоплачувану роботу; при наданні жінкам додаткових перерв для годування дитини; при виплаті вихідної допомоги; оплаті часу вимушеного прогулу; при службових відрядженнях і в деяких інших випадках.

Залежно від мети, для якої необхідно обчислити середній заробіток, визначається період, за який підраховується заробіна плата. Так, для обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або грошової компенсації за неї підраху­нок провадиться виходячи з оплати за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю надання відпустки. Якщо пра­цівник пропрацював менше року, середня заробітна плата об­числюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

В усіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і забезпечення допомогою у зв'язку з тимчасовою непрацездат­ністю, при вагітності і пологах середньомісячна заробітна пла­та обчислюється виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

При наданні щорічних відпусток і відпусток у зв'язку з на­вчанням у календарних днях нарахування виплат провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед надан­ням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьо­ваний період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів). Одержаний результат помножується на число календарних днів відпустки. Святкові і неробочі дні, які при­падають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпуст­ки не включаються і не оплачуються.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заро­бітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середнього (годинного) заробітку на число робочих днів чи годин, а у випадках, передбачених чинним законодав­ством, — календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середня (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочих (календарних) днів на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на число календарних днів за цей період.

Для нарахування допомоги у зв'язку з тимчасовою непра­цездатністю середньоденний заробіток визначається із фактич­ної заробітної плати, що не перевищує подвійної тарифної став­ки, посадового окладу (крім надання допомоги у зв'язку з тим­часовою непрацездатністю у випадках виробничого травматизму, професійного захворювання, захворювання осіб, що постраж­дали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, і віднесені до І та II категорії, надання допомоги по вагітності і пологах). Ви ходячи з середньомісячного заробітку визначається допомога за один день залежно від призначеного розміру допомоги у від­сотках до заробітку.

Загальна сума допомоги визначається шляхом множення суми допомоги за день на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів, пропущених у період непрацездатності.

Порядок обчислення середньої заробітної плати визначе­ний постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 110 із внесеними до неї змінами.

При кожній виплаті заробітної плати власник або уповно­важений ним орган повинен повідомити: загальну суму заробіт­ної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підста­ви утримань із заробітної плати; суми заробітної плати, що на­лежать до виплати. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної пра­цівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці.

Стаття 34 Закону України від 24 березня 1995 р. “Про опла­ту праці” передбачає компенсацію працівникам втрати частки заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати. Така компенсація провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги. На розвиток цьо­го Закону Кабінет Міністрів України постановою від 20 грудня 1997 р. № 1427 затвердив Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з пору­шенням термінів її виплати. Дія цього Положення поширюєть­ся на підприємства усіх форм власності і господарювання і за­стосовується в усіх випадках порушення встановлених термінів виплати заробітної плати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу.

У зв'язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заро­бітної плати, нарахованої працівникові, якщо індекс цін на спо­живчі товари і тарифи на послуги за цей період зросли більше як на один відсоток.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після отримання податків і платежів), на коефіцієнт приросту споживчих цін.

Коефіцієнт приросту споживчих цін визначається як різни­ця між часткою від ділення індексу споживчих цін в останній місяць перед виплатою суми заборгованості на індекс спожив­чих цін у тому місяці, за який виплачується заробітна плата, та коефіцієнтом 1.

Коефіцієнт приросту споживчих цін розраховується з трьо­ма знаками після коми. Індекс споживчих цін визначається на­ростаючим підсумком з початку року і щомісячно публікується Державним комітетом статистики України.

У разі затримки виплати заробітної плати за кілька місяців сума компенсації визначається на кожний місяць окремо і підсу­мовується. Виплата працівникові суми компенсації провадить­ся у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгова­ності із заробітної плати за відповідний місяць.

Своєчасно не одержана з вини працівника заробітна плата компенсації не підлягає.

Відмова власника або уповноваженого ним органу у вип­латі компенсації може бути оскаржена працівником у судовому порядку.

Згідно ст. 33 Закону України Про оплату праці в період між переглядом розміру мінімальної заробітньої плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації. Індексація - встановлений законом механізм підвищення грошових доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодувати їм подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямована на підтримання купівельної спроможності їх грошових доходів. Обєктами індексації є оплата праці (грошове забезпечення) громадян. Підставою для проведення індексації є підвищення індекса споживчих цін понад 105% (т.з. величина порога індексації).

При звільненні працівника з роботи, незалежно від підстав припинення трудових відносин, виплата всіх сум, належних пра­цівникові, провадиться підприємством у день звільнення або не пізніше наступного дня після заявлення звільненим праців­ником вимоги про розрахунок. Днем звільнення вважається останній день роботи,

У разі невиплати з вини власника підприємства або упов­новаженого ним органу належних звільненому працівникові сум при відсутності спору про їх розмір підприємство повинно вип­латити працівникові його середній заробіток за весь час зат­римки до дня фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган пови­нен оплатити відшкодування у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь праці­вника частково, то розмір відшкодування на час затримки виз­начає орган, який виносить рішення по суті спору.

Якщо звільнений працівник до одержання остаточного роз­рахунку перейде на іншу роботу, розмір компенсації зменшується на суму заробітної плати, одержаної за новим місцем роботи.

В умовах соціально-економічної трансформації, що відбувається нині в усіх сферах господарського механізму України та повязані з цим процеси економічної кризи, актуальними є питання повязані з оплатою праці.

За загальним правилом, заробітна плата є винагородою в гро­шовому виразі, яку працівник одержує від підприємства чи фізич­ної особи, для яких виконує обумовлену трудовим договором ро­боту. Розмір цієї винагороди залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприєм­ства.

Заробітну плату прийнято поділяти на основну та додатко­ву. Основною визнається винагорода за виконану роботу відпо­відно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у виг­ляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робіт­ників та посадових окладів для службовців.

Додатковою заробітною платою є винагорода за працю по­над встановлені норми, трудові успіхи і винахідливість та особ­ливі умови праці

Основою державного регулювання заробітної плати є та­рифна система. За її допомогою встановлюється можливість оцінити працю кожного працівника, співставити, порівняти конкретні види праці та встановити пропорції в їх оплаті. Тарифною системою є встановлена в централізованому поряд­ку сукупність правових норм оплати праці з урахуванням їх склад­ності, змісту, умов, суспільної значущості галузі народного госпо­дарства і природно-кліматичних умов. Правове значення тариф­ної системи визначається тим, що вона регламентує порядок обліку якості праці і відображення її в заробітній платі. До тарифної системи включаються: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні ха­рактеристики (довідники).

Співвідношення між кількісними і якісними показниками праці, або мірою праці, і винагородою, створює систему опла­ти праці. Оскільки є дві міри праці: кількість виготовленої про­дукції і час, витрачений на виконання певної роботи, існують дві системи заробітної плати. Коли мірою праці виступає кількість виготовленої продукції, винагороду за цю працю прийнято називати відрядною систе­мою заробітної плати. Коли ж мірою праці є витрачений пра­цівником час, ця система оплати називається почасовою.Переважною системою оплати праці є відрядна система за­робітної плати.

Заробітна плата працюючим громадянам України випла­чується в національній валюті — гривнях. Виплата заробітної плати у формі боргових зобов'язань, розписок чи якихось інших форм зобов'язань власника забороняється. Разом з тим заро­бітна плата може виплачуватись банківськими чеками, які пра­цівник у будь-який час може обміняти в установах банку на грошові асигнації. Крім того, як виняток, колективним догово­ром може бути передбачено часткову виплату заробітної плати натурою за цінами не нижче собівартості в тих галузях або за тими професіями, де така еквівалентна оплата за вартістю оп­лати праці у грошовому виразі є звичною або бажаною для пра­цівників.

Заробітна плата працівникам має виплачуватись регулярно в робочі дні, що визначені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцять календарних днів. Колективним договором можуть встановлюватись різні дні для виплати заробітної плати.

При нарахуванні заробітної плати працівникам може зас­тосовуватись авансовий і безавансовий порядок розрахунків за першу половину місяця. При видачі авансу остаточний розра­хунок провадиться при виплаті заробітної плати за другу поло­вину місяця тощо. Для забезпечення купівельної спроможності громадян законом передбачено проведення індексації заробітньої плати та виплати компенсації за затримку у виплаті заробітньої плати.

Важелем зростання заробітної плати в України може стати запровадження політики так званої солідарної заробітної плати. Суть її полягає у встановленні в Генеральній угоді та галузевих угодах умов, які б гарантували отримання рівної заробітньої плати за однакову працю працівниками, що мають однакову кваліфікацію і виконують аналогічну роботу незалежно від форми господарської діяльності підприємства. При цьому рівень та темпи зростання зарплати мають визначаися, виходячи із можливостей середніх за рентабельністю підприємств. Одночасно необхідно задіяти механізми банкрутсва до тих підприємств, що незабезпечують визначеного рівня заробітної плати.

Таким чином, які б норми, що регулюють оплату праці працівників їх соціальний захист не приймалися, без радикальних економічних реформ вони й надалі носитимуть декларативний характер.